Ваш результат
...

...

Завдання №1 з 61

Правильно підкреслено літеру на позначення наголошеного звука в слові


А.
олень
Б.
колесо
В.
читання
Г.
випадок
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №2 з 61

Частку не треба писати разом у варіанті


А.
не/зовсім зрозумілий
Б.
зошит не/підписано
В.
не/всі з цим обізнані
Г.
не/забутня подорож
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №3 з 61

Суфікс -ов- має прикметник, утворений від іменника


А.
плащ
Б.
читач
В.
ситець
Г.
насіння
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №4 з 61

Помилково вжито слово в рядку


А.
розв'язувати задачу
Б.
уникнути небезпеки
В.
заказати букет квітів
Г.
перекладати болгарською
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №5 з 61

Неправильно утворено форму слова у варіанті


А.
пане Костянтине
Б.
для всіх дослідників
В.
восьмидесяти років
Г.
візьмімо участь
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №6 з 61

Спонукальним є речення


А.
Жінки втомились бути непрекрасними.
Б.
За правду, браття, єднаймось щиро.
В.
Весна прийшла, та якось несподівано!
Г.
Шматок змелі, ти звешся Україною.
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №7 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання


(1) Боляче буває дивитися, як падає зірка. (2) Як/би хотілося запримітити, звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці. (3) Дивишся у високий морок, де щойно був залишений слід. (4) Дивишся, вражений, сподіваючись, що не вмерла зірка, що спалахне вона в іншому місці. (5) Про/те ні, не спалахнула. (6) А потім не встигаєш помічати, де й котра зірка зірвалася, полетіла до/низу. (7) Що їх манить туди? (8) Що жене їх стрімкими табунами? (9) Яка непереможна сила старої землі? (10) Чи не та сама сила, що пробуджує в мене любов до неї, що все тримає на цьому світі? (11) Оглянься! (12) Прожиті твої дні летять слідом за тобою, що/миті згасаючи в темряві минулого...

Фразеологізмом є вислів


А.
на рівному місці
Б.
високий морок
В.
не вмерла зірка
Г.
темрява минулого
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №8 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Боляче буває дивитися, як падає зірка. (2) Як/би хотілося запримітити, звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці. (3) Дивишся у високий морок, де щойно був залишений слід. (4) Дивишся, вражений, сподіваючись, що не вмерла зірка, що спалахне вона в іншому місці. (5) Про/те ні, не спалахнула. (6) А потім не встигаєш помічати, де й котра зірка зірвалася, полетіла до/низу. (7) Що їх манить туди? (8) Що жене їх стрімкими табунами? (9) Яка непереможна сила старої землі? (10) Чи не та сама сила, що пробуджує в мене любов до неї, що все тримає на цьому світі? (11) Оглянься! (12) Прожиті твої дні летять слідом за тобою, що/миті згасаючи в темряві минулого...

Окремо в цьому тексті треба писати


А.
як/би
Б.
про/те
В.
до/низу
Г.
що/миті
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №9 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Боляче буває дивитися, як падає зірка. (2) Як/би хотілося запримітити, звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці. (3) Дивишся у високий морок, де щойно був залишений слід. (4) Дивишся, вражений, сподіваючись, що не вмерла зірка, що спалахне вона в іншому місці. (5) Про/те ні, не спалахнула. (6) А потім не встигаєш помічати, де й котра зірка зірвалася, полетіла до/низу. (7) Що їх манить туди? (8) Що жене їх стрімкими табунами? (9) Яка непереможна сила старої землі? (10) Чи не та сама сила, що пробуджує в мене любов до неї, що все тримає на цьому світі? (11) Оглянься! (12) Прожиті твої дні летять слідом за тобою, що/миті згасаючи в темряві минулого...

Простим реченням з відокремленою обставиною є


А.
друге
Б.
четверте
В.
шосте
Г.
дванадцяте
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №10 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Боляче буває дивитися, як падає зірка. (2) Як/би хотілося запримітити, звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці. (3) Дивишся у високий морок, де щойно був залишений слід. (4) Дивишся, вражений, сподіваючись, що не вмерла зірка, що спалахне вона в іншому місці. (5) Про/те ні, не спалахнула. (6) А потім не встигаєш помічати, де й котра зірка зірвалася, полетіла до/низу. (7) Що їх манить туди? (8) Що жене їх стрімкими табунами? (9) Яка непереможна сила старої землі? (10) Чи не та сама сила, що пробуджує в мене любов до неї, що все тримає на цьому світі? (11) Оглянься! (12) Прожиті твої дні летять слідом за тобою, що/миті згасаючи в темряві минулого...

Пунктуаційну помилку допущено в реченні


А.
другому
Б.
четвертому
В.
десятому
Г.
дванадцятому
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №11 з 61

Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка


А.
п'ятниць, їстоньки, яблунька
Б.
якість, кукурудза, український
В.
гайок, об'єднування, сьогодення
Г.
серйозний, щебечуть, джміль
Д.
рюкзак, перемивають, кар'єра
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №12 з 61

 Виділене слово вжито в невластивому йому значенні в реченні


А.
Словник являється надійним джерелом інформації.
Б.
Камера схову розташована на першому поверсі.
В.
Ялту вважають одним з найкращих курортів.
Г.
Директор банку перебуває за кордоном.
Д.
У санаторії є кілька басейнів з морською водою.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №13 з 61

Спрощення у групах приголосних на місці пропуску позначається на письмі в усіх словах рядка 


А.
блис..нути, улес..ливий, очис..ний, реміс..ник
Б.
проїз..ний, хрус..нути, балас..ний, віс..ник
В.
доблес..ний, якіс..ний, хрес..ний, випус..ний
Г.
безшелес..но, гіган..ський, виїз..ний, облас..ний
Д.
корис..ний, заздріс..но, хворос..няк, тріс..нути
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №14 з 61

Без апострофа треба писати всі слова в рядку


А.
верб..я, кур..йозний, тьм..яний
Б.
моркв..яний, розз..явити, цв..яшок
В.
дзв..якнути, ін..єкція, різдв..яний
Г.
дво..ярусний, різьб..яр, Лук..янович
Д.
духм..яний, присв..ята, прим..ятий
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №15 з 61

Літеру и треба писати на місці обох пропусків у рядку


А.
Пр..дніпровська залізниця, пр..вабливі ціни
Б.
пр..зупинити виробництво, пр..чудовий зразок
В.
пр..бічники реформ, пр..зирливе ставлення
Г.
виконати пр..погано, подарунковий пр..мірник
Д.
кадрове пр..значення, пр..звище секретаря
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №16 з 61

Подвоєне нн треба писати на місці пропуску в усіх словах рядка


А.
бездога..ий, страше..ий, студе..ий
Б.
свяще..ий, довгожда..ий, безіме..ий
В.
невблага..ий, орли..ий, ешело..ий
Г.
незбагне..ий, моното..ий, безці..ий
Д.
леви..ий, електро..ий, благослове..ий
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №17 з 61

Закінчення -е (-є) у формі кличного відмінка мають усі іменники в рядку


А.
друг, Григорій, пісня, Київ
Б.
земля, Зоя, директор, подруга
В.
художниця, козак, Степан, мрія
Г.
Надія, школяр, добродій, Віктор
Д.
хлопець, Іван, площа, товариш
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №18 з 61

Граматичну помилку допущено в рядку


А.
яскравіші декорації
Б.
краща інсценізація
В.
найвиразніший монолог
Г.
якнайкраща постановка
Д.
щонайсучасне трактування
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №19 з 61

Правильно утворено форму 3-ї особи множини від інфінітива


А.
бігти - біжуть
Б.
свистати - свистають
В.
хотіти - хотять
Г.
сідати - сидять
Д.
губити - гублять
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №20 з 61

Правильну відмінкову форму числівника сто вісімдесят сім наведено у рядку


А.
Р.в. ста вісімдесяти семи
Б.
Д.в. сто вісімдесяти семи
В.
З.в. ста вісімдесят сім
Г.
О.в. ста вісімдесятьма сіма
Д.
М.в. (у) сто вісімдесяти семи
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №21 з 61

Вставне слово, що вказує на послідовність і зв'язок думок, ужито в реченні 


А.
Отже, сполучники поділяємо на сурядні й підрядні.
Б.
Кожна наукова теза, безперечно, вимагає доказів.
В.
Такі експерименти, очевидно, необхідно продовжувати.
Г.
Зміст цього поняття, на мою думку, треба уточнити.
Д.
Розв'язати проблему допоміг би, мабуть, такий експеримент.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №22 з 61

Двокрапку треба поставити в складному безсполучниковому реченні (розділові знаки пропущено)


А.
Здобули волю відшукали долю.
Б.
Посієш впору збереш зерна гору.
В.
Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.
Г.
Повіяв вітер по долині пішла дібровою луна.
Д.
Знаю одне мені вистачить сил подолать перешкоди.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №23 з 61

Складнопідрядне речення з підрядним умови утвориться, якщо до частини "У неділю ми обов'яково поїдемо до Києва..." додати


А.
незважаючи на люті морози.
Б.
якщо купимо квитки на потяг.
В.
бо вже скучили за рідним містом.
Г.
так що неодмінно відвідаємо Лавру.
Д.
щоб краще дізнатися історію столиці.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №24 з 61

Установіть відповідність між фразеологізмом і його значенням
Фразеологізм
1.
неопалима купина
2.
земля обітована
3.
лепта вдовиці
4.
наріжний камінь
Значення
А.
невеликий, посильний вклад
Б.
вершина творчості
В.
місце заповітної мрії
Г.
те, що живе вічно
Д.
основа, базис
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №25 з 61

З'ясуйте синтаксичну роль виділених слів (цифра позначає наступне слово).

Ніколи не треба забувати про своє призначення й (1)завжди пам'ятати, що (2)митці покликані народом для того, аби показувати (3)світові насамперед, що життя (4)прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мистецьких благ.


1.
завжди
2.
митці
3.
світові
4.
прекрасне
А.
обставина
Б.
підмет
В.
додаток
Г.
іменна частина присудка
Д.
означення
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №26 з 61

Доберіть приклад до кожного виду речення
Вид речення
1.
означено-особове
2.
неозначено-особове
3.
узагальнено-особове
4.
безособове
Приклад
А.
Раніше, аніж наказувати, навчись коритися.
Б.
Мені невесело було й на нашій славній Україні.
В.
Ясени, ясени, бачу вас за селом край дороги.
Г.
Дівчині дарують квіти з напіврозквітлими пуп'янками.
Д.
Озеро в лісі, в озері - ліс
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №27 з 61

Доберіть приклад до кожного типу речення


Тип речення
1.
складнопідрядне
2.
складносурядне
3.
складне безсполучникове
4.
складне з різними видами зв'язку
Приклад
А.
Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля.
Б.
Старе поволі забувається, а нового не варто порушувати.
В.
Треба дати зрозуміти, що світ наш не замерзає і не згасає
Г.
У повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед.
Д.
Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ.
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №28 з 61

З'ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

Знову осінь...
(1) Знов у дальній вирій
Птаство з (2) України відліта,
У високім (3) піднебеснім вирі
Піднебесну путь (4) свою верста.


1.
знов
2.
України
3.
піднебеснім
4.
свою
А.
дієслово
Б.
іменник
В.
займенник
Г.
прикметник
Д.
прислівник
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №29 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Синє яблуко для Ілонки

(1, 2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, А тільки ж чому барилась?

(7, 8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.
- Здастуйте, тітко! Прибули?
- Атож. Воду на город повезеш?
- Ну.
- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.
- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.
- Аби морозу не кинуло.
- А по радіо передавали два градуси.
- От-то.

(22, 23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.
- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?
- Автобусом прямо ізвідти сюди.
- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?
- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?
- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.
- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.
- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.
- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цементі накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»
- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.
- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.
- Ось на, вже поналивались.
- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:
- А як там… У Чернігові… що сказали?
- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.
- А тримали довго.
- Вигрівали. Усе якимись лампами.
- Так справді? Справді нема?
- Кажу ж.
- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82, 83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди…

(За Л. Пономаренко, 800 слів)

Змістові тексту НЕ ВІДПОВІДАЄ твердження


А.
Дія, зображена в новелі, відбувається восени.
Б.
Дмитро з Ілонкою мають нову дерев'яну хату.
В.
Ілончині сини живуть далеко за межами України.
Г.
Ілонка дуже схудла, перебуваючи в лікарнях.
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №30 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Синє яблуко для Ілонки

(1, 2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, А тільки ж чому барилась?

(7, 8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.
- Здастуйте, тітко! Прибули?
- Атож. Воду на город повезеш?
- Ну.
- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.
- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.
- Аби морозу не кинуло.
- А по радіо передавали два градуси.
- От-то.

(22, 23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.
- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?
- Автобусом прямо ізвідти сюди.
- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?
- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?
- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.
- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.
- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.
- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цементі накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»
- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.
- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.
- Ось на, вже поналивались.
- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:
- А як там… У Чернігові… що сказали?
- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.
- А тримали довго.
- Вигрівали. Усе якимись лампами.
- Так справді? Справді нема?
- Кажу ж.
- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82, 83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди…

(За Л. Пономаренко, 800 слів)


Буяння життя навколо Ілонки авторка показує через усі образи, ОКРІМ образу


А.
грушки (рядок 10)
Б.
огірків (рядок 18)
В.
дерев (рядки 22, 23)
Г.
сонця (рядки 29, 30)
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №31 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Синє яблуко для Ілонки

(1, 2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, А тільки ж чому барилась?

(7, 8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.
- Здастуйте, тітко! Прибули?
- Атож. Воду на город повезеш?
- Ну.
- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.
- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.
- Аби морозу не кинуло.
- А по радіо передавали два градуси.
- От-то.

(22, 23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.
- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?
- Автобусом прямо ізвідти сюди.
- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?
- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?
- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.
- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.
- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.
- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цементі накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»
- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.
- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.
- Ось на, вже поналивались.
- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:
- А як там… У Чернігові… що сказали?
- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.
- А тримали довго.
- Вигрівали. Усе якимись лампами.
- Так справді? Справді нема?
- Кажу ж.
- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82, 83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди…

(За Л. Пономаренко, 800 слів)


Діалоги тієї самої пари персонажів наведено в усіх рядках тексту, ОКРІМ


А.
14-21
Б.
45-50
В.
54-56
Г.
74-81
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №32 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Синє яблуко для Ілонки

(1, 2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, А тільки ж чому барилась?

(7, 8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.
- Здастуйте, тітко! Прибули?
- Атож. Воду на город повезеш?
- Ну.
- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.
- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.
- Аби морозу не кинуло.
- А по радіо передавали два градуси.
- От-то.

(22, 23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.
- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?
- Автобусом прямо ізвідти сюди.
- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?
- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?
- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.
- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.
- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.
- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цементі накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»
- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.
- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.
- Ось на, вже поналивались.
- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:
- А як там… У Чернігові… що сказали?
- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.
- А тримали довго.
- Вигрівали. Усе якимись лампами.
- Так справді? Справді нема?
- Кажу ж.
- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82, 83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди…

(За Л. Пономаренко, 800 слів)

Слова, виділені у словосполученнях «вироблений піджак», «розїжджені черевики», «звинявся перед нею» авторка вживає для


А.
створення образів простих і щиросердних людей
Б.
підкреслення того, що дія новели відбувається в селі
В.
достовірного відтворення місцевого колориту
Г.
ілюстрування бідності, нужденності існування героїв
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №33 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Синє яблуко для Ілонки

(1, 2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, А тільки ж чому барилась?

(7, 8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.
- Здастуйте, тітко! Прибули?
- Атож. Воду на город повезеш?
- Ну.
- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.
- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.
- Аби морозу не кинуло.
- А по радіо передавали два градуси.
- От-то.

(22, 23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.
- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?
- Автобусом прямо ізвідти сюди.
- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?
- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?
- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.
- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.
- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.
- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цементі накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»
- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.
- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.
- Ось на, вже поналивались.
- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:
- А як там… У Чернігові… що сказали?
- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.
- А тримали довго.
- Вигрівали. Усе якимись лампами.
- Так справді? Справді нема?
- Кажу ж.
- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82, 83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди…

(За Л. Пономаренко, 800 слів)


Авторка натякає в новелі на казкові образи зі світової драматургії й кіно. Прочитайте запропоновані фрагменти й виберіть правильне твердження щодо твору Любові Пономаренко.


А.
Дмитро й Ілонка все життя соромилися своїх почуттів, тому й не мали справжнього сімейного щастя.
Б.
Дмитро хоче хоч якось компенсувати брак уваги до Ілонки, бо розуміє, що все життя вони використали не для того, щоб бути щасливими.
В.
Ілонка ціле життя чекала на казкового принца, Дмитро ж розумів щастя меркантильно й приземлено.
Г.
Ілонка переконана, що їхнє з Дмитром щастя ще попереду, тому й уважає чоловіка своїм казковим принцом.
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №34 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Синє яблуко для Ілонки

(1, 2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, А тільки ж чому барилась?

(7, 8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.
- Здастуйте, тітко! Прибули?
- Атож. Воду на город повезеш?
- Ну.
- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.
- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.
- Аби морозу не кинуло.
- А по радіо передавали два градуси.
- От-то.

(22, 23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.
- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?
- Автобусом прямо ізвідти сюди.
- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?
- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?
- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.
- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.
- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.
- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цементі накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»
- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.
- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.
- Ось на, вже поналивались.
- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:
- А як там… У Чернігові… що сказали?
- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.
- А тримали довго.
- Вигрівали. Усе якимись лампами.
- Так справді? Справді нема?
- Кажу ж.
- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82, 83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди…

(За Л. Пономаренко, 800 слів)

Рядки 31-43 характеризують Ілонку як людину


А.
м'якосерду, яка ніколи не відсоює власної думки й кориться забаганкам інших
Б.
прагматичну, яку в житті передусім цікавить комфорт, створений у власній оселі
В.
старосвітську, для якої тихе, хоч і бідне сімейне щастя важливіше, ніж заможність
Г.
турботливу, для якої створення затишку є виявом любові до чоловіка й дітей
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №35 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Синє яблуко для Ілонки

(1, 2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, А тільки ж чому барилась?

(7, 8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.
- Здастуйте, тітко! Прибули?
- Атож. Воду на город повезеш?
- Ну.
- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.
- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.
- Аби морозу не кинуло.
- А по радіо передавали два градуси.
- От-то.

(22, 23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.
- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?
- Автобусом прямо ізвідти сюди.
- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?
- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?
- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.
- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.
- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.
- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цементі накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»
- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.
- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.
- Ось на, вже поналивались.
- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:
- А як там… У Чернігові… що сказали?
- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.
- А тримали довго.
- Вигрівали. Усе якимись лампами.
- Так справді? Справді нема?
- Кажу ж.
- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82, 83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди…

(За Л. Пономаренко, 800 слів)

Рядкам 24-43 відповідає фрагмент рецензії, наведений у рядку


А.
Використовуючи звертання до героїні, другу особу займенників і дієслів, авторка прагне розповісти про все потаємне, що знають лиш вона й Ілонка.
Б.
Любов Пономаренко насамперед надає слово героям, тому новела пересипана діалогами з використанням неповних, питальних і окличних речень.
В.
Життя навколо Ілонки буяє й вирує. Майстерно трансформовані письменницею народні фразеологізми допомагають передати його строкатість, повноту.
Г.
Стосунки подружжя розвивалися як у традиційній патріархальній українській сім'ї. Тому й лексика, що їх характеризує, доволі скупа й проторічна
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №36 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Синє яблуко для Ілонки

(1, 2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, А тільки ж чому барилась?

(7, 8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.
- Здастуйте, тітко! Прибули?
- Атож. Воду на город повезеш?
- Ну.
- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.
- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.
- Аби морозу не кинуло.
- А по радіо передавали два градуси.
- От-то.

(22, 23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.
- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?
- Автобусом прямо ізвідти сюди.
- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?
- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?
- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.
- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.
- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.
- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цементі накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»
- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.
- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.
- Ось на, вже поналивались.
- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:
- А як там… У Чернігові… що сказали?
- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.
- А тримали довго.
- Вигрівали. Усе якимись лампами.
- Так справді? Справді нема?
- Кажу ж.
- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82, 83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди…

(За Л. Пономаренко, 800 слів)

Образ Дмитра змінюється від початку до кінця твору. Основоположною є зміна


А.
від інфантильності (...завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде... - рядки 42-43) до сентиментальності (...вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки... - рядки 69, 72)
Б.
від імпульсивності (...скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається... - рядок 44) до виваженості (...схитнув плечима і знов одступив... - рядок 73)
В.
від турботливості (...там у газовій плиті юшка зварена... - рядки 47, 48) до легковажності (...підстрибом кинувся до хвіртки... - рядки 82, 83)
Г.
від безпорадності (...вироблений піджак, на роз'їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку... - рядки 51, 52) до рішучості (...скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався... - рядки 64, 65)
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №37 з 61

Зворушливе прощання матері з сином зображено у творі


А.
"Засвіт встали козаченьки..."
Б.
"Дума про Марусю Богуславку"
В.
"Чи не той то Хміль..."
Г.
"Віють вітри..."
Д.
"Бондарівна"
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №38 з 61

В уривку зі "Слова про похід Ігорів" "Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила" йдеться про


А.
Святослава
Б.
Ігоря
В.
Кончака
Г.
Всеволода
Д.
Овлура
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №39 з 61

"Щоб бути зачинателем нової української літератури - мало самого таланту: треба мати український хребет. Той хребет, який крізь усі лихоліття й катастрофи знову й знову випрямляється і утверджує вільне людське право - бути собою" - сказано про


А.
Пантелеймона Куліша
Б.
Івана Франка
В.
Григорія Квітку-Основ'яненка
Г.
Івана Котляревського
Д.
Григорія Сковороду
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №40 з 61

"Написати рідною мовою історичний роман, дотримуючись суворих правил форми, властивої цьому різновиду епосу" - таке завдання поставив перед собою


А.
Григорій Квітка-Основ'яненко
Б.
Панас Мирний
В.
Пантелеймон Куліш
Г.
Михайло Коцюбинський
Д.
Григорій Сковорода
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №41 з 61

На малюнку зображено епізод твору


А.
Панаса Мирного
Б.
Івана Карпенка-Карого
В.
Марка Вовчка
Г.
Івана Нечуя-Левицького
Д.
Григорія Квітки-Основ'яненка
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №42 з 61

Іван Білик закликав створити "народний роман на основі щирого реалізму"


А.
Григорія Квітку-Основ'яненка
Б.
Івана Нечуя-Левицького
В.
Панаса Мирного
Г.
Ольгу Кобилянську
Д.
Василя Стефаника
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №43 з 61

"Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська попелом стала", - зізнається


А.
Борис Тетерваковський
Б.
Михайло Черевань
В.
Омелько Кайдаш
Г.
Мартин Боруля
Д.
Максим Гудзь
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №44 з 61

"Парубок моторний / І хлопець хоть куди козак, / Удавсь на всеє зле проворний, / Завзятіший од всіх бурлак" - сказано про персонажа


А.
поеми
Б.
балади
В.
драми
Г.
комедії
Д.
думи
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №45 з 61

Образ Вічного революціонера оспівано в поезії


А.
Тараса Шевченка
Б.
Лесі Українки
В.
Миколи Вороного
Г.
Олександра Олеся
Д.
Івана Франка
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №46 з 61

Вислів "Кров людська - не водиця, проливати не годиться" суголосний ідеї 


А.
"Земля"
Б.
"Місто"
В.
"Кайдашева сім'я"
Г.
"Камінний хрест"
Д.
"Мартин Боруля"
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №47 з 61

"Я сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив -
Дитинно, злотоцінно"
, - зізнається ліричний герой вірша


А.
Олександра Олеся
Б.
Миколи Вороного
В.
Максима Рильського
Г.
Павла Тичини
Д.
Володимира Сосюри
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №48 з 61

"Наповнена милосердям до свого нещасного сина, розіп'ятого на хресті фанатичної ідеї" героїня твору


А.
"Подвійне коло"
Б.
"Момент"
В.
"Я (Романтика)"
Г.
"Три зозулі з поклоном"
Д.
"За мить щастя"
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №49 з 61

"Завоювати і зробити своїм зрусифіковане українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом" прагне


А.
Василь Кравчина
Б.
Григорій Многогрішний
В.
Іван Половець
Г.
Мокій Мазайло
Д.
Степан Радченко
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №50 з 61

Справжнє прізвище автора твору "Сом" -


А.
Кандиба
Б.
Губенко
В.
Фітільов
Г.
Лозов'ягін
Д.
Тобілевич
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №51 з 61

"Вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя" - так зображено подружжя


А.
Сірків
Б.
Яркових
В.
Федорчуків
Г.
Запорожців
Д.
Половців
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №52 з 61

"Ще як я підходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське - і заноровиться... І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би?" - ділиться враженнями головний герой твору


А.
"Мартин Боруля"
Б.
"Мина Мазайло"
В.
"Максим Гримач"
Г.
"Момент"
Д.
"Місто"
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №53 з 61

"Ми з нею рідні. Ми з одного кореня.
Мабуть, один лелека нас приніс
Батьки у нас безстрашні й невпокорені
і матері посивілі від сліз"
, - так про себе й Марусю Чурай говорить


А.
Іван Іскра
Б.
Мартин Пушкар
В.
Гриць Бобренко
Г.
Семен Горбань
Д.
Яким Шибилист
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №54 з 61

Україна як утрачений рай постає в "зболеному сні" ліричному героєві поезії


А.
Ліни Костенко
Б.
Василя Симоненка
В.
Василя Стуса
Г.
Євгена Маланюка
Д.
Богдана-Ігоря Антонича
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №55 з 61

"Сміливі завжди мають щастя" - такою є ідея твору


А.
"Я (Романтика)"
Б.
"Подвійне коло"
В.
"Маруся Чурай"
Г.
"Тигролови"
Д.
"Три зозулі з поклоном"
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №56 з 61

"Патріархом" літературного угрупування "Бу-Ба-Бу" називають


А.
Івана Драча
Б.
Василя Стуса
В.
Ігоря Римарука
Г.
Богдана-Ігоря Антонича
Д.
Юрія Андруховича
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №57 з 61

Установіть відповідність між назвами двох творів одного автора.


Назва твору
1.
"Українське альфреско"
2.
"Катерина"
3.
"Подвійне коло"
4.
"Intermezzo"
Назва твору
А.
"До Основ'яненка"
Б.
"Моя автобіографія"
В.
"Страшні слова, коли вони мовчать"
Г.
"Тіні забутих предків"
Д.
"Шаланда в морі"
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №58 з 61

Установіть відповідність між жанром і назвою твору.


Жанр твору
1.
роман
2.
повість
3.
поема
4.
комедія
Назва твору
А.
"Мартин Боруля"
Б.
"Хіба ревуть воли, як ясла повні?
В.
"Кайдашева сім'я"
Г.
"Наталка Полтавка"
Д.
"Мойсей"
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №59 з 61

Установіть відповідність між персонажами того самого твору.


Персонаж
1.
Григорій Многогрішний
2.
Лаврін Кайдаш
3.
Іван Іскра
4.
Лукаш
Персонаж
А.
Мотря Довбиш
Б.
Галя Вишняк
В.
Медвин
Г.
Кирило Тур
Д.
Килина
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №60 з 61

Установіть відповідність між письменником і висловлюванням про нього.


Письменник
1.
Микола Куліш
2.
Олександр Довженко
3.
Валер'ян Підмогильний
4.
Павло Тичина
Висловлювання
А.
"..."Соняшні кларнети" - це переважно книга передчуття сподіваного щастя, передчуття, яке так і не справдилося, - лірика 1917 р. і перед нею..."
Б.
"Він ніколи не збивається в "Місті" на поезію в прозі - вічна біда нашої прози... Він уміє загнуздувати свої почуття розумом..."
В.
"Люди сміялись, тільки-но побачивши його підпис під фейлетоном чи гуморескою, наперед смакуючи її зміст..."
Г.
"Тільки епохальні п'єси можуть викликати таку велику дискусію і тільки обмежені люди не розуміють, що саме такі п'єси й роблять у театрі епоху..."
Д.
"І, можливо, під впливом гнітючих обставин письменник звертається до чарівного оазису свого трудового життя - до незабутнього, здивованого, "зеленоокого" дитинства..."
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №61 з 61

Частина 3

Власне висловлення

Прочитайте наведений текст.

Увічливість, вихованість, шляхетність прикрашають будь-яку людину.

Але ввічливість може бути сухою, вихованість - поверховою, шляхетність - показною.

Як же відрізнити справжні чесноти від удаваних?

Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, що найкраще підтвердять Вашу думку. Проілюструйте Ваші міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва (зазначте автора й назву твору, укажіть проблему, порушену митцем, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту художнього твору, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.



Завдання відкритої форми з розгорнутою відповіддю

Вибрати іншу сесію
Fatline
Fatline Fatline