Літеру е треба писати на місці обох пропусків у рядку

Спільнокореневим до слова роса є

Помилково вжито слово в рядку

Не відмінюються всі слова в рядку

Неповним є речення

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Ще над/вечір землю оповив холодний туман. (2) Значить, чекай на ніч морозну. (3) І ранній завчасний морозенко таки добре [...] протягом ночі: настелив трави, побілив памороззю засохлі дерева. (4) У/ранці листя без/упину опадало на землю, лягало покорченими долоньками до/гори наче все ще просило хоч краплиночку тепла. (5) Не було ні вітру, ні жодного поруху. (6) А листя падало й падало, зривалося з верховіття. (7) Здавалося, що проливається чорно-зелений сумний водограй.

Замість пропуску в третьому реченні може бути кожне з наведених слів, ОКРІМ

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Ще над/вечір землю оповив холодний туман. (2) Значить, чекай на ніч морозну. (3) І ранній завчасний морозенко таки добре [...] протягом ночі: настелив трави, побілив памороззю засохлі дерева. (4) У/ранці листя без/упину опадало на землю, лягало покорченими долоньками до/гори наче все ще просило хоч краплиночку тепла. (5) Не було ні вітру, ні жодного поруху. (6) А листя падало й падало, зривалося з верховіття. (7) Здавалося, що проливається чорно-зелений сумний водограй.

Окремо в тексті треба писати сполуку слів

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Ще над/вечір землю оповив холодний туман. (2) Значить, чекай на ніч морозну. (3) І ранній завчасний морозенко таки добре [...] протягом ночі: настелив трави, побілив памороззю засохлі дерева. (4) У/ранці листя без/упину опадало на землю, лягало покорченими долоньками до/гори наче все ще просило хоч краплиночку тепла. (5) Не було ні вітру, ні жодного поруху. (6) А листя падало й падало, зривалося з верховіття. (7) Здавалося, що проливається чорно-зелений сумний водограй.

Вставне слово є в реченні

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Ще над/вечір землю оповив холодний туман. (2) Значить, чекай на ніч морозну. (3) І ранній завчасний морозенко таки добре [...] протягом ночі: настелив трави, побілив памороззю засохлі дерева. (4) У/ранці листя без/упину опадало на землю, лягало покорченими долоньками до/гори наче все ще просило хоч краплиночку тепла. (5) Не було ні вітру, ні жодного поруху. (6) А листя падало й падало, зривалося з верховіття. (7) Здавалося, що проливається чорно-зелений сумний водограй.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Однакова кількість звуків і букв у всіх словах рядка

Лексично правильне словосполучення утворить прикметник повчальний з іменником

Прочитайте уривок.

І радісн(1)о, що Київ наш осін(2)ій,
Хоч довгу путь у світі перейшов.
Весь у труді, в натхнен(3)і, у горін(4)і.
Весь на риштован(5)ях нових будов.

Подвоєні літери треба писати на місці всіх цифр, ОКРІМ

Разом з не треба писати слово у варіанті

Через дефіс треба писати кожен прислівник у рядку

Суфікс -ев- має прикметник, утворений від слова

Відмінкову форму числівника вжито правильно в реченні

Граматичну помилку допущено в рядку

У формі наказового способу вжито всі наведені дієслова, ОКРІМ

Прочитайте речення.

Фігуристка, [...] хворобу, блискуче виконала складний стрибок.

Замість пропуску можуть стояти всі слова, ОКРІМ

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Відокремленою обставиною можна замінити підрядне речення в рядку

Складнопідрядне речення з підрядним часу утвориться, якщо до частини «Я буду згадувати свої шкільні роки...» додати

Замініть фразеологізм одним словом

Визначте синтаксичну роль виділеного дієслова в реченнях

Доберіть приклад до кожного виду речення.

Доберіть приклад до кожного випадку вживання тире.

Визначте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).Місяць (1)усе (2)більше заворожує ліси, і вони, як (3)принишкле море стоять під тихим світлом, (4)чекаючи весни.

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання
Олена Теліга

(1-5) У її елегантно-карбованих віршах, названих критикою «приватними листами світові»,
вимальовується яскравий образ людини, відданої ідеям національного відродження,
морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. У цьому й полягав
сенс життя поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами в
Бабиному Яру.

(6-13) Світогляд Олени Теліга формувався поступово. То була довга «одіссея»,
що починалася в Петербурзі. Тут, у сім’ї інженера-гідротехніка професора Івана
Шовгенева, і народилася Олена 1907 року. Потужні хвилі визвольних змагань,
що охопили Україну після Лютневої революції 1917 року, повернули родину
Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася в гімназії.
Під час більшовицького наступу 1919 року Центральна Рада змушена була
залишити Київ. Разом із нею виїхали й Шовгеневи. Згодом оселилися в Чехії,
де батько працював ректором Української господарської академії.

(14-20) У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси.
Усвідомивши себе українкою та непримиренним ворогом великодержавництва,
майбутня поетеса вступає до Українського педагогічного інституту в Празі.
Вона товаришує з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем та іншими
письменниками «празької школи». У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест
проти безбарвної «нудоти життя», її погляд знаходить «у тьмі глибокій блискавок
фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій».

(21-26) Власне, ідеться про неоромантизм, що об’єднує «празьку школу»,
проявляючись у доробку кожного поета неповторними гранями: коли для
Юрія Клена це був певний нюанс, то для Маланюка, Ольжича, а ще більше
для Теліги - рідна стихія, поривання «кресати вогонь із кремнів». Героїзм
як найвища чеснота, як взірець людської гідності - то визначальний орієнтир
її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

(27-31) Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі
Українки. Як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій.
Роль жінки в житті нації - одна з головних тем лірики Теліги. Це не квола істота, не
рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової,
внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба.

(32-41) Цей тип постав з особливостей національного духу української еміграції, яка
почала активно готуватися до відновлення історичної справедливості в рідному краї,
охопленому більшовицькими репресіями, розчленованому сусідніми країнами.
Це прискорило об’єднання розпорошених угруповань в ОУН. Обмежуватися
лише естетичними питаннями видавалось би за таких обставин неприпустимою
розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли
собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала Теліга в статті
«Прапори духа», пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю, що не
має нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса в запальних
публіцистичний виступах, як і в ліриці, - будити національну свідомість.

(42-51) Розкол ОУН, що стався 1940 року внаслідок тактичних і персональних
розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану
боротьбу українського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й
Олена Теліга, яка разом з Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон між
Польщею та Галичиною. А 22 жовтня - вона вже в омріяному напівзруйнованому
Києві, де засновано Українську національну раду. Теліга як член референтури
культурної комісії створила «Спілку письменників». Водночас вона перебирає
редагування додатка «Література і мистецтво» при газеті - «Українське слово»
і готує його під свіжою, бойовою назвою «Литаври». Тут друкувалися талановиті
твори українських письменників, знищених сталінізмом, і письменників-емігрантів.

(52-60) Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, Теліга не
опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, із презирством ставилася до одописців:
«Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». Певна річ, це не могло
не викликати підозри фашистів, які після невдалих спроб приборкання «Литаврів» на
початку 1942 року іх закрили. Ольжич намагався переконати Телігу виїхати з міста,
але вона категорично відмовлялася: «Я з Києва вдруге не поїду».
Знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку
в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове зібрання, де й була
заарештована.

(61-62) За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, усі
вони вийшли посмертно; більша частина її віршів загубилася.

За Ю. Ковалевим (605 слів)

Розповідаючи про Олену Телігу, автор уживає слово одіссея (рядок 6), підкреслюючи, що

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання
Олена Теліга

(1-5) У її елегантно-карбованих віршах, названих критикою «приватними листами світові»,
вимальовується яскравий образ людини, відданої ідеям національного відродження,
морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. У цьому й полягав
сенс життя поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами в
Бабиному Яру.

(6-13) Світогляд Олени Теліга формувався поступово. То була довга «одіссея»,
що починалася в Петербурзі. Тут, у сім’ї інженера-гідротехніка професора Івана
Шовгенева, і народилася Олена 1907 року. Потужні хвилі визвольних змагань,
що охопили Україну після Лютневої революції 1917 року, повернули родину
Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася в гімназії.
Під час більшовицького наступу 1919 року Центральна Рада змушена була
залишити Київ. Разом із нею виїхали й Шовгеневи. Згодом оселилися в Чехії,
де батько працював ректором Української господарської академії.

(14-20) У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси.
Усвідомивши себе українкою та непримиренним ворогом великодержавництва,
майбутня поетеса вступає до Українського педагогічного інституту в Празі.
Вона товаришує з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем та іншими
письменниками «празької школи». У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест
проти безбарвної «нудоти життя», її погляд знаходить «у тьмі глибокій блискавок
фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій».

(21-26) Власне, ідеться про неоромантизм, що об’єднує «празьку школу»,
проявляючись у доробку кожного поета неповторними гранями: коли для
Юрія Клена це був певний нюанс, то для Маланюка, Ольжича, а ще більше
для Теліги - рідна стихія, поривання «кресати вогонь із кремнів». Героїзм
як найвища чеснота, як взірець людської гідності - то визначальний орієнтир
її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

(27-31) Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі
Українки. Як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій.
Роль жінки в житті нації - одна з головних тем лірики Теліги. Це не квола істота, не
рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової,
внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба.

(32-41) Цей тип постав з особливостей національного духу української еміграції, яка
почала активно готуватися до відновлення історичної справедливості в рідному краї,
охопленому більшовицькими репресіями, розчленованому сусідніми країнами.
Це прискорило об’єднання розпорошених угруповань в ОУН. Обмежуватися
лише естетичними питаннями видавалось би за таких обставин неприпустимою
розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли
собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала Теліга в статті
«Прапори духа», пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю, що не
має нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса в запальних
публіцистичний виступах, як і в ліриці, - будити національну свідомість.

(42-51) Розкол ОУН, що стався 1940 року внаслідок тактичних і персональних
розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану
боротьбу українського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й
Олена Теліга, яка разом з Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон між
Польщею та Галичиною. А 22 жовтня - вона вже в омріяному напівзруйнованому
Києві, де засновано Українську національну раду. Теліга як член референтури
культурної комісії створила «Спілку письменників». Водночас вона перебирає
редагування додатка «Література і мистецтво» при газеті - «Українське слово»
і готує його під свіжою, бойовою назвою «Литаври». Тут друкувалися талановиті
твори українських письменників, знищених сталінізмом, і письменників-емігрантів.

(52-60) Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, Теліга не
опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, із презирством ставилася до одописців:
«Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». Певна річ, це не могло
не викликати підозри фашистів, які після невдалих спроб приборкання «Литаврів» на
початку 1942 року іх закрили. Ольжич намагався переконати Телігу виїхати з міста,
але вона категорично відмовлялася: «Я з Києва вдруге не поїду».
Знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку
в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове зібрання, де й була
заарештована.

(61-62) За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, усі
вони вийшли посмертно; більша частина її віршів загубилася.

За Ю. Ковалевим (605 слів)

За стильовими ознаками текст є

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання
Олена Теліга

(1-5) У її елегантно-карбованих віршах, названих критикою «приватними листами світові»,
вимальовується яскравий образ людини, відданої ідеям національного відродження,
морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. У цьому й полягав
сенс життя поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами в
Бабиному Яру.

(6-13) Світогляд Олени Теліга формувався поступово. То була довга «одіссея»,
що починалася в Петербурзі. Тут, у сім’ї інженера-гідротехніка професора Івана
Шовгенева, і народилася Олена 1907 року. Потужні хвилі визвольних змагань,
що охопили Україну після Лютневої революції 1917 року, повернули родину
Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася в гімназії.
Під час більшовицького наступу 1919 року Центральна Рада змушена була
залишити Київ. Разом із нею виїхали й Шовгеневи. Згодом оселилися в Чехії,
де батько працював ректором Української господарської академії.

(14-20) У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси.
Усвідомивши себе українкою та непримиренним ворогом великодержавництва,
майбутня поетеса вступає до Українського педагогічного інституту в Празі.
Вона товаришує з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем та іншими
письменниками «празької школи». У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест
проти безбарвної «нудоти життя», її погляд знаходить «у тьмі глибокій блискавок
фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій».

(21-26) Власне, ідеться про неоромантизм, що об’єднує «празьку школу»,
проявляючись у доробку кожного поета неповторними гранями: коли для
Юрія Клена це був певний нюанс, то для Маланюка, Ольжича, а ще більше
для Теліги - рідна стихія, поривання «кресати вогонь із кремнів». Героїзм
як найвища чеснота, як взірець людської гідності - то визначальний орієнтир
її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

(27-31) Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі
Українки. Як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій.
Роль жінки в житті нації - одна з головних тем лірики Теліги. Це не квола істота, не
рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової,
внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба.

(32-41) Цей тип постав з особливостей національного духу української еміграції, яка
почала активно готуватися до відновлення історичної справедливості в рідному краї,
охопленому більшовицькими репресіями, розчленованому сусідніми країнами.
Це прискорило об’єднання розпорошених угруповань в ОУН. Обмежуватися
лише естетичними питаннями видавалось би за таких обставин неприпустимою
розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли
собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала Теліга в статті
«Прапори духа», пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю, що не
має нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса в запальних
публіцистичний виступах, як і в ліриці, - будити національну свідомість.

(42-51) Розкол ОУН, що стався 1940 року внаслідок тактичних і персональних
розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану
боротьбу українського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й
Олена Теліга, яка разом з Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон між
Польщею та Галичиною. А 22 жовтня - вона вже в омріяному напівзруйнованому
Києві, де засновано Українську національну раду. Теліга як член референтури
культурної комісії створила «Спілку письменників». Водночас вона перебирає
редагування додатка «Література і мистецтво» при газеті - «Українське слово»
і готує його під свіжою, бойовою назвою «Литаври». Тут друкувалися талановиті
твори українських письменників, знищених сталінізмом, і письменників-емігрантів.

(52-60) Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, Теліга не
опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, із презирством ставилася до одописців:
«Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». Певна річ, це не могло
не викликати підозри фашистів, які після невдалих спроб приборкання «Литаврів» на
початку 1942 року іх закрили. Ольжич намагався переконати Телігу виїхати з міста,
але вона категорично відмовлялася: «Я з Києва вдруге не поїду».
Знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку
в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове зібрання, де й була
заарештована.

(61-62) За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, усі
вони вийшли посмертно; більша частина її віршів загубилася.

За Ю. Ковалевим (605 слів)

Слово перебирає (рядок 48) у тексті означає

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання
Олена Теліга

(1-5) У її елегантно-карбованих віршах, названих критикою «приватними листами світові»,
вимальовується яскравий образ людини, відданої ідеям національного відродження,
морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. У цьому й полягав
сенс життя поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами в
Бабиному Яру.

(6-13) Світогляд Олени Теліга формувався поступово. То була довга «одіссея»,
що починалася в Петербурзі. Тут, у сім’ї інженера-гідротехніка професора Івана
Шовгенева, і народилася Олена 1907 року. Потужні хвилі визвольних змагань,
що охопили Україну після Лютневої революції 1917 року, повернули родину
Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася в гімназії.
Під час більшовицького наступу 1919 року Центральна Рада змушена була
залишити Київ. Разом із нею виїхали й Шовгеневи. Згодом оселилися в Чехії,
де батько працював ректором Української господарської академії.

(14-20) У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси.
Усвідомивши себе українкою та непримиренним ворогом великодержавництва,
майбутня поетеса вступає до Українського педагогічного інституту в Празі.
Вона товаришує з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем та іншими
письменниками «празької школи». У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест
проти безбарвної «нудоти життя», її погляд знаходить «у тьмі глибокій блискавок
фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій».

(21-26) Власне, ідеться про неоромантизм, що об’єднує «празьку школу»,
проявляючись у доробку кожного поета неповторними гранями: коли для
Юрія Клена це був певний нюанс, то для Маланюка, Ольжича, а ще більше
для Теліги - рідна стихія, поривання «кресати вогонь із кремнів». Героїзм
як найвища чеснота, як взірець людської гідності - то визначальний орієнтир
її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

(27-31) Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі
Українки. Як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій.
Роль жінки в житті нації - одна з головних тем лірики Теліги. Це не квола істота, не
рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової,
внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба.

(32-41) Цей тип постав з особливостей національного духу української еміграції, яка
почала активно готуватися до відновлення історичної справедливості в рідному краї,
охопленому більшовицькими репресіями, розчленованому сусідніми країнами.
Це прискорило об’єднання розпорошених угруповань в ОУН. Обмежуватися
лише естетичними питаннями видавалось би за таких обставин неприпустимою
розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли
собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала Теліга в статті
«Прапори духа», пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю, що не
має нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса в запальних
публіцистичний виступах, як і в ліриці, - будити національну свідомість.

(42-51) Розкол ОУН, що стався 1940 року внаслідок тактичних і персональних
розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану
боротьбу українського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й
Олена Теліга, яка разом з Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон між
Польщею та Галичиною. А 22 жовтня - вона вже в омріяному напівзруйнованому
Києві, де засновано Українську національну раду. Теліга як член референтури
культурної комісії створила «Спілку письменників». Водночас вона перебирає
редагування додатка «Література і мистецтво» при газеті - «Українське слово»
і готує його під свіжою, бойовою назвою «Литаври». Тут друкувалися талановиті
твори українських письменників, знищених сталінізмом, і письменників-емігрантів.

(52-60) Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, Теліга не
опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, із презирством ставилася до одописців:
«Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». Певна річ, це не могло
не викликати підозри фашистів, які після невдалих спроб приборкання «Литаврів» на
початку 1942 року іх закрили. Ольжич намагався переконати Телігу виїхати з міста,
але вона категорично відмовлялася: «Я з Києва вдруге не поїду».
Знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку
в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове зібрання, де й була
заарештована.

(61-62) За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, усі
вони вийшли посмертно; більша частина її віршів загубилася.

За Ю. Ковалевим (605 слів)

Називаючи О. Телігу моральним максималістом автор уважає, що вона

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання
Олена Теліга

(1-5) У її елегантно-карбованих віршах, названих критикою «приватними листами світові»,
вимальовується яскравий образ людини, відданої ідеям національного відродження,
морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. У цьому й полягав
сенс життя поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами в
Бабиному Яру.

(6-13) Світогляд Олени Теліга формувався поступово. То була довга «одіссея»,
що починалася в Петербурзі. Тут, у сім’ї інженера-гідротехніка професора Івана
Шовгенева, і народилася Олена 1907 року. Потужні хвилі визвольних змагань,
що охопили Україну після Лютневої революції 1917 року, повернули родину
Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася в гімназії.
Під час більшовицького наступу 1919 року Центральна Рада змушена була
залишити Київ. Разом із нею виїхали й Шовгеневи. Згодом оселилися в Чехії,
де батько працював ректором Української господарської академії.

(14-20) У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси.
Усвідомивши себе українкою та непримиренним ворогом великодержавництва,
майбутня поетеса вступає до Українського педагогічного інституту в Празі.
Вона товаришує з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем та іншими
письменниками «празької школи». У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест
проти безбарвної «нудоти життя», її погляд знаходить «у тьмі глибокій блискавок
фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій».

(21-26) Власне, ідеться про неоромантизм, що об’єднує «празьку школу»,
проявляючись у доробку кожного поета неповторними гранями: коли для
Юрія Клена це був певний нюанс, то для Маланюка, Ольжича, а ще більше
для Теліги - рідна стихія, поривання «кресати вогонь із кремнів». Героїзм
як найвища чеснота, як взірець людської гідності - то визначальний орієнтир
її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

(27-31) Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі
Українки. Як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій.
Роль жінки в житті нації - одна з головних тем лірики Теліги. Це не квола істота, не
рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової,
внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба.

(32-41) Цей тип постав з особливостей національного духу української еміграції, яка
почала активно готуватися до відновлення історичної справедливості в рідному краї,
охопленому більшовицькими репресіями, розчленованому сусідніми країнами.
Це прискорило об’єднання розпорошених угруповань в ОУН. Обмежуватися
лише естетичними питаннями видавалось би за таких обставин неприпустимою
розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли
собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала Теліга в статті
«Прапори духа», пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю, що не
має нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса в запальних
публіцистичний виступах, як і в ліриці, - будити національну свідомість.

(42-51) Розкол ОУН, що стався 1940 року внаслідок тактичних і персональних
розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану
боротьбу українського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й
Олена Теліга, яка разом з Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон між
Польщею та Галичиною. А 22 жовтня - вона вже в омріяному напівзруйнованому
Києві, де засновано Українську національну раду. Теліга як член референтури
культурної комісії створила «Спілку письменників». Водночас вона перебирає
редагування додатка «Література і мистецтво» при газеті - «Українське слово»
і готує його під свіжою, бойовою назвою «Литаври». Тут друкувалися талановиті
твори українських письменників, знищених сталінізмом, і письменників-емігрантів.

(52-60) Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, Теліга не
опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, із презирством ставилася до одописців:
«Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». Певна річ, це не могло
не викликати підозри фашистів, які після невдалих спроб приборкання «Литаврів» на
початку 1942 року іх закрили. Ольжич намагався переконати Телігу виїхати з міста,
але вона категорично відмовлялася: «Я з Києва вдруге не поїду».
Знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку
в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове зібрання, де й була
заарештована.

(61-62) За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, усі
вони вийшли посмертно; більша частина її віршів загубилася.

За Ю. Ковалевим (605 слів)

Основну думку тексту виражає речення

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання
Олена Теліга

(1-5) У її елегантно-карбованих віршах, названих критикою «приватними листами світові»,
вимальовується яскравий образ людини, відданої ідеям національного відродження,
морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. У цьому й полягав
сенс життя поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами в
Бабиному Яру.

(6-13) Світогляд Олени Теліга формувався поступово. То була довга «одіссея»,
що починалася в Петербурзі. Тут, у сім’ї інженера-гідротехніка професора Івана
Шовгенева, і народилася Олена 1907 року. Потужні хвилі визвольних змагань,
що охопили Україну після Лютневої революції 1917 року, повернули родину
Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася в гімназії.
Під час більшовицького наступу 1919 року Центральна Рада змушена була
залишити Київ. Разом із нею виїхали й Шовгеневи. Згодом оселилися в Чехії,
де батько працював ректором Української господарської академії.

(14-20) У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси.
Усвідомивши себе українкою та непримиренним ворогом великодержавництва,
майбутня поетеса вступає до Українського педагогічного інституту в Празі.
Вона товаришує з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем та іншими
письменниками «празької школи». У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест
проти безбарвної «нудоти життя», її погляд знаходить «у тьмі глибокій блискавок
фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій».

(21-26) Власне, ідеться про неоромантизм, що об’єднує «празьку школу»,
проявляючись у доробку кожного поета неповторними гранями: коли для
Юрія Клена це був певний нюанс, то для Маланюка, Ольжича, а ще більше
для Теліги - рідна стихія, поривання «кресати вогонь із кремнів». Героїзм
як найвища чеснота, як взірець людської гідності - то визначальний орієнтир
її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

(27-31) Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі
Українки. Як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій.
Роль жінки в житті нації - одна з головних тем лірики Теліги. Це не квола істота, не
рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової,
внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба.

(32-41) Цей тип постав з особливостей національного духу української еміграції, яка
почала активно готуватися до відновлення історичної справедливості в рідному краї,
охопленому більшовицькими репресіями, розчленованому сусідніми країнами.
Це прискорило об’єднання розпорошених угруповань в ОУН. Обмежуватися
лише естетичними питаннями видавалось би за таких обставин неприпустимою
розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли
собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала Теліга в статті
«Прапори духа», пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю, що не
має нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса в запальних
публіцистичний виступах, як і в ліриці, - будити національну свідомість.

(42-51) Розкол ОУН, що стався 1940 року внаслідок тактичних і персональних
розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану
боротьбу українського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й
Олена Теліга, яка разом з Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон між
Польщею та Галичиною. А 22 жовтня - вона вже в омріяному напівзруйнованому
Києві, де засновано Українську національну раду. Теліга як член референтури
культурної комісії створила «Спілку письменників». Водночас вона перебирає
редагування додатка «Література і мистецтво» при газеті - «Українське слово»
і готує його під свіжою, бойовою назвою «Литаври». Тут друкувалися талановиті
твори українських письменників, знищених сталінізмом, і письменників-емігрантів.

(52-60) Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, Теліга не
опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, із презирством ставилася до одописців:
«Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». Певна річ, це не могло
не викликати підозри фашистів, які після невдалих спроб приборкання «Литаврів» на
початку 1942 року іх закрили. Ольжич намагався переконати Телігу виїхати з міста,
але вона категорично відмовлялася: «Я з Києва вдруге не поїду».
Знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку
в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове зібрання, де й була
заарештована.

(61-62) За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, усі
вони вийшли посмертно; більша частина її віршів загубилася.

За Ю. Ковалевим (605 слів)

У переносному значенні вжито слово, виділене в реченні

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання
Олена Теліга

(1-5) У її елегантно-карбованих віршах, названих критикою «приватними листами світові»,
вимальовується яскравий образ людини, відданої ідеям національного відродження,
морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. У цьому й полягав
сенс життя поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами в
Бабиному Яру.

(6-13) Світогляд Олени Теліга формувався поступово. То була довга «одіссея»,
що починалася в Петербурзі. Тут, у сім’ї інженера-гідротехніка професора Івана
Шовгенева, і народилася Олена 1907 року. Потужні хвилі визвольних змагань,
що охопили Україну після Лютневої революції 1917 року, повернули родину
Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася в гімназії.
Під час більшовицького наступу 1919 року Центральна Рада змушена була
залишити Київ. Разом із нею виїхали й Шовгеневи. Згодом оселилися в Чехії,
де батько працював ректором Української господарської академії.

(14-20) У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси.
Усвідомивши себе українкою та непримиренним ворогом великодержавництва,
майбутня поетеса вступає до Українського педагогічного інституту в Празі.
Вона товаришує з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем та іншими
письменниками «празької школи». У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест
проти безбарвної «нудоти життя», її погляд знаходить «у тьмі глибокій блискавок
фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій».

(21-26) Власне, ідеться про неоромантизм, що об’єднує «празьку школу»,
проявляючись у доробку кожного поета неповторними гранями: коли для
Юрія Клена це був певний нюанс, то для Маланюка, Ольжича, а ще більше
для Теліги - рідна стихія, поривання «кресати вогонь із кремнів». Героїзм
як найвища чеснота, як взірець людської гідності - то визначальний орієнтир
її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

(27-31) Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі
Українки. Як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій.
Роль жінки в житті нації - одна з головних тем лірики Теліги. Це не квола істота, не
рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової,
внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба.

(32-41) Цей тип постав з особливостей національного духу української еміграції, яка
почала активно готуватися до відновлення історичної справедливості в рідному краї,
охопленому більшовицькими репресіями, розчленованому сусідніми країнами.
Це прискорило об’єднання розпорошених угруповань в ОУН. Обмежуватися
лише естетичними питаннями видавалось би за таких обставин неприпустимою
розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли
собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала Теліга в статті
«Прапори духа», пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю, що не
має нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса в запальних
публіцистичний виступах, як і в ліриці, - будити національну свідомість.

(42-51) Розкол ОУН, що стався 1940 року внаслідок тактичних і персональних
розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану
боротьбу українського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й
Олена Теліга, яка разом з Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон між
Польщею та Галичиною. А 22 жовтня - вона вже в омріяному напівзруйнованому
Києві, де засновано Українську національну раду. Теліга як член референтури
культурної комісії створила «Спілку письменників». Водночас вона перебирає
редагування додатка «Література і мистецтво» при газеті - «Українське слово»
і готує його під свіжою, бойовою назвою «Литаври». Тут друкувалися талановиті
твори українських письменників, знищених сталінізмом, і письменників-емігрантів.

(52-60) Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, Теліга не
опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, із презирством ставилася до одописців:
«Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». Певна річ, це не могло
не викликати підозри фашистів, які після невдалих спроб приборкання «Литаврів» на
початку 1942 року іх закрили. Ольжич намагався переконати Телігу виїхати з міста,
але вона категорично відмовлялася: «Я з Києва вдруге не поїду».
Знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку
в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове зібрання, де й була
заарештована.

(61-62) За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, усі
вони вийшли посмертно; більша частина її віршів загубилася.

За Ю. Ковалевим (605 слів)

Засобом міжфразового зв’язку першого та другого речень тексту (рядки 1-5) є

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання
Олена Теліга

(1-5) У її елегантно-карбованих віршах, названих критикою «приватними листами світові»,
вимальовується яскравий образ людини, відданої ідеям національного відродження,
морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. У цьому й полягав
сенс життя поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами в
Бабиному Яру.

(6-13) Світогляд Олени Теліга формувався поступово. То була довга «одіссея»,
що починалася в Петербурзі. Тут, у сім’ї інженера-гідротехніка професора Івана
Шовгенева, і народилася Олена 1907 року. Потужні хвилі визвольних змагань,
що охопили Україну після Лютневої революції 1917 року, повернули родину
Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася в гімназії.
Під час більшовицького наступу 1919 року Центральна Рада змушена була
залишити Київ. Разом із нею виїхали й Шовгеневи. Згодом оселилися в Чехії,
де батько працював ректором Української господарської академії.

(14-20) У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси.
Усвідомивши себе українкою та непримиренним ворогом великодержавництва,
майбутня поетеса вступає до Українського педагогічного інституту в Празі.
Вона товаришує з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем та іншими
письменниками «празької школи». У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест
проти безбарвної «нудоти життя», її погляд знаходить «у тьмі глибокій блискавок
фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій».

(21-26) Власне, ідеться про неоромантизм, що об’єднує «празьку школу»,
проявляючись у доробку кожного поета неповторними гранями: коли для
Юрія Клена це був певний нюанс, то для Маланюка, Ольжича, а ще більше
для Теліги - рідна стихія, поривання «кресати вогонь із кремнів». Героїзм
як найвища чеснота, як взірець людської гідності - то визначальний орієнтир
її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

(27-31) Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі
Українки. Як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій.
Роль жінки в житті нації - одна з головних тем лірики Теліги. Це не квола істота, не
рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової,
внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба.

(32-41) Цей тип постав з особливостей національного духу української еміграції, яка
почала активно готуватися до відновлення історичної справедливості в рідному краї,
охопленому більшовицькими репресіями, розчленованому сусідніми країнами.
Це прискорило об’єднання розпорошених угруповань в ОУН. Обмежуватися
лише естетичними питаннями видавалось би за таких обставин неприпустимою
розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли
собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала Теліга в статті
«Прапори духа», пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю, що не
має нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса в запальних
публіцистичний виступах, як і в ліриці, - будити національну свідомість.

(42-51) Розкол ОУН, що стався 1940 року внаслідок тактичних і персональних
розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану
боротьбу українського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й
Олена Теліга, яка разом з Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон між
Польщею та Галичиною. А 22 жовтня - вона вже в омріяному напівзруйнованому
Києві, де засновано Українську національну раду. Теліга як член референтури
культурної комісії створила «Спілку письменників». Водночас вона перебирає
редагування додатка «Література і мистецтво» при газеті - «Українське слово»
і готує його під свіжою, бойовою назвою «Литаври». Тут друкувалися талановиті
твори українських письменників, знищених сталінізмом, і письменників-емігрантів.

(52-60) Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, Теліга не
опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, із презирством ставилася до одописців:
«Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». Певна річ, це не могло
не викликати підозри фашистів, які після невдалих спроб приборкання «Литаврів» на
початку 1942 року іх закрили. Ольжич намагався переконати Телігу виїхати з міста,
але вона категорично відмовлялася: «Я з Києва вдруге не поїду».
Знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку
в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове зібрання, де й була
заарештована.

(61-62) За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, усі
вони вийшли посмертно; більша частина її віршів загубилася.

За Ю. Ковалевим (605 слів)

Судячи зі змісту тексту, авторський задум полягає в тому, щоб

Рядки

Сонце низенько, вечір близенько,
Вийди до мене, моє серденько!
Ой вийди, вийди, та не барися,
Моє серденько, розвеселися

узято з

«Билися день, билися другий: третього дня під полудень упали стяги» героя «Слова про похід Ігорів»

«Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, і коли мені Бог поможе осушити твої сльози, то я найщасливіша буду на світі», - говорить матері

У рядках

Розумненький був чоловік,
Нехай не вадить, як не чує,
Та в давній дуже жив він вік,
Не так тепер і в пеклі стало,
Як в старину колись бувало
І як покійник написав

ідеться про

«А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода - головою ляже, а вирятує: нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Колись шляхтич да заняв козаче поле, то він і хату його спалив, і попіл розвіяв, і самого протурив за Дніпро. Коли жив, то, може, й досі пам’ятає, які нагайки-дротянки плелися в пана...»

Слова «Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість в розмові й повага до панів. Вона любила цілувати їх у руки, кланятись, підсолоджували свою розмову з ними» характеризують

«Я ж вам гармати слів повиставляв!
Я ж ніс за вас камінного хреста,
Аж захлиналась у сльозах земля!» - писав Іван Драч про

«Повість начебто умовно поділена навпіл. З одного боку (перша чистина) - жива природа, жива Марічка. З другого (друга частина) - чорний ліс, Марічка-нявка. У центрі Іван - Світове дерево», - сказано про твір

На плакаті часів Другої світової війни є цитата з твору

Образи Мойсея і Єгови наявні у творі

Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить...» перегукується з віршем

«Не можна любити народів других, / Коли ти не любиш Вкраїну!...» - переконаний

У рядках

Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі

провідним художнім засобом є

Я сам для своїх речей вигадав назву - «усмішки», і це, слово я люблю куди більше, ніж слово «фейлетон», - писав

На тлі жовто-блакитного, чорного та червоного прапорів розгортаються події твору

Розв’язкою твору «Мина Мазайло» є

Під враженням пісні «Летіла зозуля через мою хату...» написано твір

«Як добре те, що смерті не боюсь я», - ліричний герой поезії

Образ-символ вогнедишного дракона з’являється на початку твору

Літературу українського постмодернізму представляє

Установіть відповідність між назвою твору та вислюванням про нього.

Установіть відповідність між назвою твору та літературним напрямом.

Установіть відповідність між персонажами того самого твору.

Установіть відповідність між назвою твору та цитатою з нього.

Частина 3

Власне висловлення

Прочитайте наведений текст.

На життєвому шляху ми набуваємо і друзів і ворогів.
Часто можна почути: «Удаваний друг гірший за підступного ворога».
Як маємо чинити, щоб, зустрічаючись у житті, з різними людьми, безпомилково визначати, хто твій справжній друг, а хто лише зветься таким, а насправді байдужий до твоєї долі, а то й приховує свою ворожість?

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, які найкраще підтвердять Ваші міркування. Проілюструйте Ваші думки прикладами з художньої літератури (зазначте назву твору, укажіть проблему, порушену письменником, художній образ, за допомогою якого проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.