М’який знак на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Спільнокореневим до слова «колоти» є

Помилково вжито слово в рядку

Неправильно утворено форму слова у варіанті

Неправильно побудовано речення

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Поза хатами стежка розширювалась і прямувала попід кам’яною горою до самісінького ліска. (2) Між деревами ховався невеличкий струмок, у ньому — завжди холодна й різка джерельна водиця. (3) Трохи віддалік дорога круто забирала праворуч, і опускалася в/низ до річки, блакитний відблиск якої було […] видно з/верху дерева. (4) На/весні річка в цьому місці широко розливалася, затоплюючи собою велику ділянку землі, а влітку, коли вода спадала, на лузі селилося безліч усякої дрібної звірини, і великий птах там полював. (5) Аж ген від отого лісочка, що не/виразно синів удалині, і до високого пагорба був його луг.

На місці пропуску в третьому реченні має бути слово

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Поза хатами стежка розширювалась і прямувала попід кам’яною горою до самісінького ліска. (2) Між деревами ховався невеличкий струмок, у ньому — завжди холодна й різка джерельна водиця. (3) Трохи віддалік дорога круто забирала праворуч, і опускалася в/низ до річки, блакитний відблиск якої було […] видно з/верху дерева. (4) На/весні річка в цьому місці широко розливалася, затоплюючи собою велику ділянку землі, а влітку, коли вода спадала, на лузі селилося безліч усякої дрібної звірини, і великий птах там полював. (5) Аж ген від отого лісочка, що не/виразно синів удалині, і до високого пагорба був його луг.

Окремо в тексті треба писати сполуку слів

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Поза хатами стежка розширювалась і прямувала попід кам’яною горою до самісінького ліска. (2) Між деревами ховався невеличкий струмок, у ньому — завжди холодна й різка джерельна водиця. (3) Трохи віддалік дорога круто забирала праворуч, і опускалася в/низ до річки, блакитний відблиск якої було […] видно з/верху дерева. (4) На/весні річка в цьому місці широко розливалася, затоплюючи собою велику ділянку землі, а влітку, коли вода спадала, на лузі селилося безліч усякої дрібної звірини, і великий птах там полював. (5) Аж ген від отого лісочка, що не/виразно синів удалині, і до високого пагорба був його луг.

Простим є речення

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Поза хатами стежка розширювалась і прямувала попід кам’яною горою до самісінького ліска. (2) Між деревами ховався невеличкий струмок, у ньому — завжди холодна й різка джерельна водиця. (3) Трохи віддалік дорога круто забирала праворуч, і опускалася в/низ до річки, блакитний відблиск якої було […] видно з/верху дерева. (4) На/весні річка в цьому місці широко розливалася, затоплюючи собою велику ділянку землі, а влітку, коли вода спадала, на лузі селилося безліч усякої дрібної звірини, і великий птах там полював. (5) Аж ген від отого лісочка, що не/виразно синів удалині, і до високого пагорба був його луг.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка

Лексично неправильне словосполучення утворить іменник легіон із прикметником

Прочитайте уривок.

Сонце з батогом промін(1)я — вогнян(2)ий погонич.
Навпростець по небі — сині хмари в перегони.
На куделі верховіт(3)я сиве павутин(4)я
Підпирає далечін(5)ю гори сині.

Подвоєні літери треба писати на місці всіх цифр, ОКРІМ

Усі слова написано правильно в рядку

Літеру и треба писати в кінці кожного прислівника в рядку

Прийменник у на місці пропуску слід уживати в усіх словах рядка

Неправильно побудовано словосполучення

Помилку в утворенні імені по батькові допущено в рядку

Неправильно утворено форму наказового способу дієслова в рядку

Правильно вжито прийменник у варіанті

Слово «здавалося» є вставним (окремі розділові знаки пропущено) у реченні

Відокремленою обставиною можна замінити підрядне речення в рядку

Складнопідрядне речення з підрядним наслідку утвориться, якщо до частини «Уся дорога була занесена снігом…» додати

Замініть фразеологізм одним словом.

З’ясуйте синтаксичну роль виділених у реченні слів (цифра позначає наступне слово).

Українській класичній (1)прозі (2)завжди була (3)властива яскрава (4)поетичність.

З’ясуйте типи односкладних речень.

Доберіть приклад до кожного випадку вживання тире.

З’ясуйте, якими частинами мови є виділені в реченні слова (цифра позначає наступне слово).
Надвечірнє сонце, (1)вихопившись із хмари, кинуло коротку тінь під пнями, (2)навколо (3)яких літо (4)щороку кораловим намистом розсипає запашну суницю.

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Антуан де Сент-Екзюперi

(1–8) Цей знаменитий поет-мислитель i пiлот-винахiдник став героїчною легендою Францiї, коли на змiну героям приходили виконавцi. Як живий, вiн усмiхається до нас сердечною усмiшкою в мiльйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету i все ж таки чи не найбiльш читаних на всiх континентах. Вiн дивиться в Людину i шукає рiдної душi, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людинi шляхетнi почуття. Можливо, у мене покликання вiдкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов’язку й вiдповiдальності... Бо «бути людиною — означає бути за все вiдповiдальним».

(9–16) Один з перших вiдкривачiв повiтряних просторiв, Сент-Екзюперi зумiв нiби з висоти поглянути на сучасний свiт. Син вiку технiки й сам людина науки, вiн був «страшенно невдоволений турботами своєї цивiлiзацiї», яка гарячково пiдносила над людиною систему матерiальних винаходiв, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цiнностей. Вiчно тривожний i в щось заглиблений, вiн прозирав далеко крiзь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав прiоритет одного народу над iншими народами, однiєї думки над iншими думками».

(17–19) Екзюперi поважав розум, але думав, що «розум набуває цiнності лише тодi, коли служить любовi». Вiн неухильно йшов до великих iстин, упевнившись, що найголовнiшого очима не побачиш: найглибше бачиш тiльки серцем...

(20–24) Кожен новий твiр Екзюперi — це крок в опануваннi нової смуги життя. Тридцятi роки принесуть йому багато вiдкриттiв, бо це роки близького знайомства зi свiтом. Вiн їде до Iндокитаю, об’їздить Нiмеччину. Вiн довiряє лише власним очам: «Менi плювати на режим: найважливiше знати, який тип людини створюється тим ладом».

(25–30) Насувалася катастрофа, не просто на нього — на Францiю. I тут до нього приходять i стають над усiм думи про кризу цивiлiзацiї — «спадок вiрувань і знань, здобутих вiками, не завжди виправданих логiкою, але виправданих самих у собi, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони вiдкривають людинi її внутрiшнi простори». Усi надiї письменник покладає на внутрiшню силу французького Опору.

(31–35) Екзюперi знав, що не можна жити вчорашнiм днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперiшнє лежить у безладдi, як матерiал пiд ногами будiвничого, i вам належить виковувати майбутнє». Крiзь тимчасовi, ще не розв’язанi вiйною проблеми вiн бачить найтривожнiшу: «Повернути людям духовний змiст, духовнi клопоти».

(36–39) У години самотності, що нагадувала самотнiсть пустелi, поринав на дно спогадiв i на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Вiн повертався в дитинство — крiзь десятки рокiв, наповнених болем утрат i гiркотою дум, — i вже не знаходив у ньому безтурботної радiсної усмiшки.

(40–46) Маленький принц дивиться на свiт дорослих мудрими очима: вiн усе розумiє. У своїх міжпланетних мандрiвках вiн натрапляє на тi самi феномени, якi оселилися на Землi. Тiльки вiн швидко проходить повз них зi смутною посмiшкою, бо навiки прикутий душею до своєї маленької планети. Вiн уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висмiювати не вмiє: вiн сприймає серцем. Вiн прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпiзнати вчасно — потiм не позбудешся.

(47–52) Маленький принц розумiє бiльше за дорослих, бо вони дивляться на свiт до всього звиклими очима, i кожен заклопотаний лише собою. Тодi як «добре бачиш тiльки серцем». Вiн знає також, що люди на землi не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдинiй трояндi або в ковтку води». Цей сумний свiт примарився людинi, яка зрозумiла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелi

(53–55) Тональнiсть казки гармонiює з настроями Екзюперi тiєї пори. Вiн жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тiльки тодi, коли я й мої товаришi будемо знову ризикувати життям за нашу справу».

(56–58) Було щось символiчне в тому, що востаннє летiв вiн над країною дитинства й останнього листа написав до матерi. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюперi зробив свiй дев’ятий полiт, з якого не повернувся.

(59) До визволення Францiї не дожив мiсяця.

(60) Але вiн став її пiснею.

За Є. Сверстюком,
605 слів

За стильовими ознаками текст є

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Антуан де Сент-Екзюперi

(1–8) Цей знаменитий поет-мислитель i пiлот-винахiдник став героїчною легендою Францiї, коли на змiну героям приходили виконавцi. Як живий, вiн усмiхається до нас сердечною усмiшкою в мiльйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету i все ж таки чи не найбiльш читаних на всiх континентах. Вiн дивиться в Людину i шукає рiдної душi, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людинi шляхетнi почуття. Можливо, у мене покликання вiдкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов’язку й вiдповiдальності... Бо «бути людиною — означає бути за все вiдповiдальним».

(9–16) Один з перших вiдкривачiв повiтряних просторiв, Сент-Екзюперi зумiв нiби з висоти поглянути на сучасний свiт. Син вiку технiки й сам людина науки, вiн був «страшенно невдоволений турботами своєї цивiлiзацiї», яка гарячково пiдносила над людиною систему матерiальних винаходiв, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цiнностей. Вiчно тривожний i в щось заглиблений, вiн прозирав далеко крiзь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав прiоритет одного народу над iншими народами, однiєї думки над iншими думками».

(17–19) Екзюперi поважав розум, але думав, що «розум набуває цiнності лише тодi, коли служить любовi». Вiн неухильно йшов до великих iстин, упевнившись, що найголовнiшого очима не побачиш: найглибше бачиш тiльки серцем...

(20–24) Кожен новий твiр Екзюперi — це крок в опануваннi нової смуги життя. Тридцятi роки принесуть йому багато вiдкриттiв, бо це роки близького знайомства зi свiтом. Вiн їде до Iндокитаю, об’їздить Нiмеччину. Вiн довiряє лише власним очам: «Менi плювати на режим: найважливiше знати, який тип людини створюється тим ладом».

(25–30) Насувалася катастрофа, не просто на нього — на Францiю. I тут до нього приходять i стають над усiм думи про кризу цивiлiзацiї — «спадок вiрувань і знань, здобутих вiками, не завжди виправданих логiкою, але виправданих самих у собi, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони вiдкривають людинi її внутрiшнi простори». Усi надiї письменник покладає на внутрiшню силу французького Опору.

(31–35) Екзюперi знав, що не можна жити вчорашнiм днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперiшнє лежить у безладдi, як матерiал пiд ногами будiвничого, i вам належить виковувати майбутнє». Крiзь тимчасовi, ще не розв’язанi вiйною проблеми вiн бачить найтривожнiшу: «Повернути людям духовний змiст, духовнi клопоти».

(36–39) У години самотності, що нагадувала самотнiсть пустелi, поринав на дно спогадiв i на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Вiн повертався в дитинство — крiзь десятки рокiв, наповнених болем утрат i гiркотою дум, — i вже не знаходив у ньому безтурботної радiсної усмiшки.

(40–46) Маленький принц дивиться на свiт дорослих мудрими очима: вiн усе розумiє. У своїх міжпланетних мандрiвках вiн натрапляє на тi самi феномени, якi оселилися на Землi. Тiльки вiн швидко проходить повз них зi смутною посмiшкою, бо навiки прикутий душею до своєї маленької планети. Вiн уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висмiювати не вмiє: вiн сприймає серцем. Вiн прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпiзнати вчасно — потiм не позбудешся.

(47–52) Маленький принц розумiє бiльше за дорослих, бо вони дивляться на свiт до всього звиклими очима, i кожен заклопотаний лише собою. Тодi як «добре бачиш тiльки серцем». Вiн знає також, що люди на землi не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдинiй трояндi або в ковтку води». Цей сумний свiт примарився людинi, яка зрозумiла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелi

(53–55) Тональнiсть казки гармонiює з настроями Екзюперi тiєї пори. Вiн жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тiльки тодi, коли я й мої товаришi будемо знову ризикувати життям за нашу справу».

(56–58) Було щось символiчне в тому, що востаннє летiв вiн над країною дитинства й останнього листа написав до матерi. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюперi зробив свiй дев’ятий полiт, з якого не повернувся.

(59) До визволення Францiї не дожив мiсяця.

(60) Але вiн став її пiснею.

За Є. Сверстюком,
605 слів

Найважливіше для Екзюпері, на переконання автора тексту, –

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Антуан де Сент-Екзюперi

(1–8) Цей знаменитий поет-мислитель i пiлот-винахiдник став героїчною легендою Францiї, коли на змiну героям приходили виконавцi. Як живий, вiн усмiхається до нас сердечною усмiшкою в мiльйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету i все ж таки чи не найбiльш читаних на всiх континентах. Вiн дивиться в Людину i шукає рiдної душi, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людинi шляхетнi почуття. Можливо, у мене покликання вiдкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов’язку й вiдповiдальності... Бо «бути людиною — означає бути за все вiдповiдальним».

(9–16) Один з перших вiдкривачiв повiтряних просторiв, Сент-Екзюперi зумiв нiби з висоти поглянути на сучасний свiт. Син вiку технiки й сам людина науки, вiн був «страшенно невдоволений турботами своєї цивiлiзацiї», яка гарячково пiдносила над людиною систему матерiальних винаходiв, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цiнностей. Вiчно тривожний i в щось заглиблений, вiн прозирав далеко крiзь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав прiоритет одного народу над iншими народами, однiєї думки над iншими думками».

(17–19) Екзюперi поважав розум, але думав, що «розум набуває цiнності лише тодi, коли служить любовi». Вiн неухильно йшов до великих iстин, упевнившись, що найголовнiшого очима не побачиш: найглибше бачиш тiльки серцем...

(20–24) Кожен новий твiр Екзюперi — це крок в опануваннi нової смуги життя. Тридцятi роки принесуть йому багато вiдкриттiв, бо це роки близького знайомства зi свiтом. Вiн їде до Iндокитаю, об’їздить Нiмеччину. Вiн довiряє лише власним очам: «Менi плювати на режим: найважливiше знати, який тип людини створюється тим ладом».

(25–30) Насувалася катастрофа, не просто на нього — на Францiю. I тут до нього приходять i стають над усiм думи про кризу цивiлiзацiї — «спадок вiрувань і знань, здобутих вiками, не завжди виправданих логiкою, але виправданих самих у собi, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони вiдкривають людинi її внутрiшнi простори». Усi надiї письменник покладає на внутрiшню силу французького Опору.

(31–35) Екзюперi знав, що не можна жити вчорашнiм днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперiшнє лежить у безладдi, як матерiал пiд ногами будiвничого, i вам належить виковувати майбутнє». Крiзь тимчасовi, ще не розв’язанi вiйною проблеми вiн бачить найтривожнiшу: «Повернути людям духовний змiст, духовнi клопоти».

(36–39) У години самотності, що нагадувала самотнiсть пустелi, поринав на дно спогадiв i на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Вiн повертався в дитинство — крiзь десятки рокiв, наповнених болем утрат i гiркотою дум, — i вже не знаходив у ньому безтурботної радiсної усмiшки.

(40–46) Маленький принц дивиться на свiт дорослих мудрими очима: вiн усе розумiє. У своїх міжпланетних мандрiвках вiн натрапляє на тi самi феномени, якi оселилися на Землi. Тiльки вiн швидко проходить повз них зi смутною посмiшкою, бо навiки прикутий душею до своєї маленької планети. Вiн уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висмiювати не вмiє: вiн сприймає серцем. Вiн прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпiзнати вчасно — потiм не позбудешся.

(47–52) Маленький принц розумiє бiльше за дорослих, бо вони дивляться на свiт до всього звиклими очима, i кожен заклопотаний лише собою. Тодi як «добре бачиш тiльки серцем». Вiн знає також, що люди на землi не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдинiй трояндi або в ковтку води». Цей сумний свiт примарився людинi, яка зрозумiла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелi

(53–55) Тональнiсть казки гармонiює з настроями Екзюперi тiєї пори. Вiн жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тiльки тодi, коли я й мої товаришi будемо знову ризикувати життям за нашу справу».

(56–58) Було щось символiчне в тому, що востаннє летiв вiн над країною дитинства й останнього листа написав до матерi. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюперi зробив свiй дев’ятий полiт, з якого не повернувся.

(59) До визволення Францiї не дожив мiсяця.

(60) Але вiн став її пiснею.

За Є. Сверстюком,
605 слів

Згадуючи про «кризу цивілізації», яка так непокоїла Екзюпері (рядки 25-30), автор має на увазі

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Антуан де Сент-Екзюперi

(1–8) Цей знаменитий поет-мислитель i пiлот-винахiдник став героїчною легендою Францiї, коли на змiну героям приходили виконавцi. Як живий, вiн усмiхається до нас сердечною усмiшкою в мiльйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету i все ж таки чи не найбiльш читаних на всiх континентах. Вiн дивиться в Людину i шукає рiдної душi, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людинi шляхетнi почуття. Можливо, у мене покликання вiдкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов’язку й вiдповiдальності... Бо «бути людиною — означає бути за все вiдповiдальним».

(9–16) Один з перших вiдкривачiв повiтряних просторiв, Сент-Екзюперi зумiв нiби з висоти поглянути на сучасний свiт. Син вiку технiки й сам людина науки, вiн був «страшенно невдоволений турботами своєї цивiлiзацiї», яка гарячково пiдносила над людиною систему матерiальних винаходiв, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цiнностей. Вiчно тривожний i в щось заглиблений, вiн прозирав далеко крiзь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав прiоритет одного народу над iншими народами, однiєї думки над iншими думками».

(17–19) Екзюперi поважав розум, але думав, що «розум набуває цiнності лише тодi, коли служить любовi». Вiн неухильно йшов до великих iстин, упевнившись, що найголовнiшого очима не побачиш: найглибше бачиш тiльки серцем...

(20–24) Кожен новий твiр Екзюперi — це крок в опануваннi нової смуги життя. Тридцятi роки принесуть йому багато вiдкриттiв, бо це роки близького знайомства зi свiтом. Вiн їде до Iндокитаю, об’їздить Нiмеччину. Вiн довiряє лише власним очам: «Менi плювати на режим: найважливiше знати, який тип людини створюється тим ладом».

(25–30) Насувалася катастрофа, не просто на нього — на Францiю. I тут до нього приходять i стають над усiм думи про кризу цивiлiзацiї — «спадок вiрувань і знань, здобутих вiками, не завжди виправданих логiкою, але виправданих самих у собi, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони вiдкривають людинi її внутрiшнi простори». Усi надiї письменник покладає на внутрiшню силу французького Опору.

(31–35) Екзюперi знав, що не можна жити вчорашнiм днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперiшнє лежить у безладдi, як матерiал пiд ногами будiвничого, i вам належить виковувати майбутнє». Крiзь тимчасовi, ще не розв’язанi вiйною проблеми вiн бачить найтривожнiшу: «Повернути людям духовний змiст, духовнi клопоти».

(36–39) У години самотності, що нагадувала самотнiсть пустелi, поринав на дно спогадiв i на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Вiн повертався в дитинство — крiзь десятки рокiв, наповнених болем утрат i гiркотою дум, — i вже не знаходив у ньому безтурботної радiсної усмiшки.

(40–46) Маленький принц дивиться на свiт дорослих мудрими очима: вiн усе розумiє. У своїх міжпланетних мандрiвках вiн натрапляє на тi самi феномени, якi оселилися на Землi. Тiльки вiн швидко проходить повз них зi смутною посмiшкою, бо навiки прикутий душею до своєї маленької планети. Вiн уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висмiювати не вмiє: вiн сприймає серцем. Вiн прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпiзнати вчасно — потiм не позбудешся.

(47–52) Маленький принц розумiє бiльше за дорослих, бо вони дивляться на свiт до всього звиклими очима, i кожен заклопотаний лише собою. Тодi як «добре бачиш тiльки серцем». Вiн знає також, що люди на землi не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдинiй трояндi або в ковтку води». Цей сумний свiт примарився людинi, яка зрозумiла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелi

(53–55) Тональнiсть казки гармонiює з настроями Екзюперi тiєї пори. Вiн жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тiльки тодi, коли я й мої товаришi будемо знову ризикувати життям за нашу справу».

(56–58) Було щось символiчне в тому, що востаннє летiв вiн над країною дитинства й останнього листа написав до матерi. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюперi зробив свiй дев’ятий полiт, з якого не повернувся.

(59) До визволення Францiї не дожив мiсяця.

(60) Але вiн став її пiснею.

За Є. Сверстюком,
605 слів

На переконання автора тексту, «тональність казки “Маленький принц” гармоніює з настроями Екзюпері тієї пори» (рядок 53), тому що письменник

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Антуан де Сент-Екзюперi

(1–8) Цей знаменитий поет-мислитель i пiлот-винахiдник став героїчною легендою Францiї, коли на змiну героям приходили виконавцi. Як живий, вiн усмiхається до нас сердечною усмiшкою в мiльйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету i все ж таки чи не найбiльш читаних на всiх континентах. Вiн дивиться в Людину i шукає рiдної душi, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людинi шляхетнi почуття. Можливо, у мене покликання вiдкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов’язку й вiдповiдальності... Бо «бути людиною — означає бути за все вiдповiдальним».

(9–16) Один з перших вiдкривачiв повiтряних просторiв, Сент-Екзюперi зумiв нiби з висоти поглянути на сучасний свiт. Син вiку технiки й сам людина науки, вiн був «страшенно невдоволений турботами своєї цивiлiзацiї», яка гарячково пiдносила над людиною систему матерiальних винаходiв, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цiнностей. Вiчно тривожний i в щось заглиблений, вiн прозирав далеко крiзь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав прiоритет одного народу над iншими народами, однiєї думки над iншими думками».

(17–19) Екзюперi поважав розум, але думав, що «розум набуває цiнності лише тодi, коли служить любовi». Вiн неухильно йшов до великих iстин, упевнившись, що найголовнiшого очима не побачиш: найглибше бачиш тiльки серцем...

(20–24) Кожен новий твiр Екзюперi — це крок в опануваннi нової смуги життя. Тридцятi роки принесуть йому багато вiдкриттiв, бо це роки близького знайомства зi свiтом. Вiн їде до Iндокитаю, об’їздить Нiмеччину. Вiн довiряє лише власним очам: «Менi плювати на режим: найважливiше знати, який тип людини створюється тим ладом».

(25–30) Насувалася катастрофа, не просто на нього — на Францiю. I тут до нього приходять i стають над усiм думи про кризу цивiлiзацiї — «спадок вiрувань і знань, здобутих вiками, не завжди виправданих логiкою, але виправданих самих у собi, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони вiдкривають людинi її внутрiшнi простори». Усi надiї письменник покладає на внутрiшню силу французького Опору.

(31–35) Екзюперi знав, що не можна жити вчорашнiм днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперiшнє лежить у безладдi, як матерiал пiд ногами будiвничого, i вам належить виковувати майбутнє». Крiзь тимчасовi, ще не розв’язанi вiйною проблеми вiн бачить найтривожнiшу: «Повернути людям духовний змiст, духовнi клопоти».

(36–39) У години самотності, що нагадувала самотнiсть пустелi, поринав на дно спогадiв i на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Вiн повертався в дитинство — крiзь десятки рокiв, наповнених болем утрат i гiркотою дум, — i вже не знаходив у ньому безтурботної радiсної усмiшки.

(40–46) Маленький принц дивиться на свiт дорослих мудрими очима: вiн усе розумiє. У своїх міжпланетних мандрiвках вiн натрапляє на тi самi феномени, якi оселилися на Землi. Тiльки вiн швидко проходить повз них зi смутною посмiшкою, бо навiки прикутий душею до своєї маленької планети. Вiн уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висмiювати не вмiє: вiн сприймає серцем. Вiн прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпiзнати вчасно — потiм не позбудешся.

(47–52) Маленький принц розумiє бiльше за дорослих, бо вони дивляться на свiт до всього звиклими очима, i кожен заклопотаний лише собою. Тодi як «добре бачиш тiльки серцем». Вiн знає також, що люди на землi не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдинiй трояндi або в ковтку води». Цей сумний свiт примарився людинi, яка зрозумiла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелi

(53–55) Тональнiсть казки гармонiює з настроями Екзюперi тiєї пори. Вiн жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тiльки тодi, коли я й мої товаришi будемо знову ризикувати життям за нашу справу».

(56–58) Було щось символiчне в тому, що востаннє летiв вiн над країною дитинства й останнього листа написав до матерi. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюперi зробив свiй дев’ятий полiт, з якого не повернувся.

(59) До визволення Францiї не дожив мiсяця.

(60) Але вiн став її пiснею.

За Є. Сверстюком,
605 слів

Фразеологізм ужито в реченні

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Антуан де Сент-Екзюперi

(1–8) Цей знаменитий поет-мислитель i пiлот-винахiдник став героїчною легендою Францiї, коли на змiну героям приходили виконавцi. Як живий, вiн усмiхається до нас сердечною усмiшкою в мiльйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету i все ж таки чи не найбiльш читаних на всiх континентах. Вiн дивиться в Людину i шукає рiдної душi, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людинi шляхетнi почуття. Можливо, у мене покликання вiдкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов’язку й вiдповiдальності... Бо «бути людиною — означає бути за все вiдповiдальним».

(9–16) Один з перших вiдкривачiв повiтряних просторiв, Сент-Екзюперi зумiв нiби з висоти поглянути на сучасний свiт. Син вiку технiки й сам людина науки, вiн був «страшенно невдоволений турботами своєї цивiлiзацiї», яка гарячково пiдносила над людиною систему матерiальних винаходiв, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цiнностей. Вiчно тривожний i в щось заглиблений, вiн прозирав далеко крiзь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав прiоритет одного народу над iншими народами, однiєї думки над iншими думками».

(17–19) Екзюперi поважав розум, але думав, що «розум набуває цiнності лише тодi, коли служить любовi». Вiн неухильно йшов до великих iстин, упевнившись, що найголовнiшого очима не побачиш: найглибше бачиш тiльки серцем...

(20–24) Кожен новий твiр Екзюперi — це крок в опануваннi нової смуги життя. Тридцятi роки принесуть йому багато вiдкриттiв, бо це роки близького знайомства зi свiтом. Вiн їде до Iндокитаю, об’їздить Нiмеччину. Вiн довiряє лише власним очам: «Менi плювати на режим: найважливiше знати, який тип людини створюється тим ладом».

(25–30) Насувалася катастрофа, не просто на нього — на Францiю. I тут до нього приходять i стають над усiм думи про кризу цивiлiзацiї — «спадок вiрувань і знань, здобутих вiками, не завжди виправданих логiкою, але виправданих самих у собi, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони вiдкривають людинi її внутрiшнi простори». Усi надiї письменник покладає на внутрiшню силу французького Опору.

(31–35) Екзюперi знав, що не можна жити вчорашнiм днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперiшнє лежить у безладдi, як матерiал пiд ногами будiвничого, i вам належить виковувати майбутнє». Крiзь тимчасовi, ще не розв’язанi вiйною проблеми вiн бачить найтривожнiшу: «Повернути людям духовний змiст, духовнi клопоти».

(36–39) У години самотності, що нагадувала самотнiсть пустелi, поринав на дно спогадiв i на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Вiн повертався в дитинство — крiзь десятки рокiв, наповнених болем утрат i гiркотою дум, — i вже не знаходив у ньому безтурботної радiсної усмiшки.

(40–46) Маленький принц дивиться на свiт дорослих мудрими очима: вiн усе розумiє. У своїх міжпланетних мандрiвках вiн натрапляє на тi самi феномени, якi оселилися на Землi. Тiльки вiн швидко проходить повз них зi смутною посмiшкою, бо навiки прикутий душею до своєї маленької планети. Вiн уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висмiювати не вмiє: вiн сприймає серцем. Вiн прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпiзнати вчасно — потiм не позбудешся.

(47–52) Маленький принц розумiє бiльше за дорослих, бо вони дивляться на свiт до всього звиклими очима, i кожен заклопотаний лише собою. Тодi як «добре бачиш тiльки серцем». Вiн знає також, що люди на землi не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдинiй трояндi або в ковтку води». Цей сумний свiт примарився людинi, яка зрозумiла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелi

(53–55) Тональнiсть казки гармонiює з настроями Екзюперi тiєї пори. Вiн жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тiльки тодi, коли я й мої товаришi будемо знову ризикувати життям за нашу справу».

(56–58) Було щось символiчне в тому, що востаннє летiв вiн над країною дитинства й останнього листа написав до матерi. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюперi зробив свiй дев’ятий полiт, з якого не повернувся.

(59) До визволення Францiї не дожив мiсяця.

(60) Але вiн став її пiснею.

За Є. Сверстюком,
605 слів

Пишучи про Екзюпері, автор

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Антуан де Сент-Екзюперi

(1–8) Цей знаменитий поет-мислитель i пiлот-винахiдник став героїчною легендою Францiї, коли на змiну героям приходили виконавцi. Як живий, вiн усмiхається до нас сердечною усмiшкою в мiльйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету i все ж таки чи не найбiльш читаних на всiх континентах. Вiн дивиться в Людину i шукає рiдної душi, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людинi шляхетнi почуття. Можливо, у мене покликання вiдкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов’язку й вiдповiдальності... Бо «бути людиною — означає бути за все вiдповiдальним».

(9–16) Один з перших вiдкривачiв повiтряних просторiв, Сент-Екзюперi зумiв нiби з висоти поглянути на сучасний свiт. Син вiку технiки й сам людина науки, вiн був «страшенно невдоволений турботами своєї цивiлiзацiї», яка гарячково пiдносила над людиною систему матерiальних винаходiв, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цiнностей. Вiчно тривожний i в щось заглиблений, вiн прозирав далеко крiзь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав прiоритет одного народу над iншими народами, однiєї думки над iншими думками».

(17–19) Екзюперi поважав розум, але думав, що «розум набуває цiнності лише тодi, коли служить любовi». Вiн неухильно йшов до великих iстин, упевнившись, що найголовнiшого очима не побачиш: найглибше бачиш тiльки серцем...

(20–24) Кожен новий твiр Екзюперi — це крок в опануваннi нової смуги життя. Тридцятi роки принесуть йому багато вiдкриттiв, бо це роки близького знайомства зi свiтом. Вiн їде до Iндокитаю, об’їздить Нiмеччину. Вiн довiряє лише власним очам: «Менi плювати на режим: найважливiше знати, який тип людини створюється тим ладом».

(25–30) Насувалася катастрофа, не просто на нього — на Францiю. I тут до нього приходять i стають над усiм думи про кризу цивiлiзацiї — «спадок вiрувань і знань, здобутих вiками, не завжди виправданих логiкою, але виправданих самих у собi, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони вiдкривають людинi її внутрiшнi простори». Усi надiї письменник покладає на внутрiшню силу французького Опору.

(31–35) Екзюперi знав, що не можна жити вчорашнiм днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперiшнє лежить у безладдi, як матерiал пiд ногами будiвничого, i вам належить виковувати майбутнє». Крiзь тимчасовi, ще не розв’язанi вiйною проблеми вiн бачить найтривожнiшу: «Повернути людям духовний змiст, духовнi клопоти».

(36–39) У години самотності, що нагадувала самотнiсть пустелi, поринав на дно спогадiв i на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Вiн повертався в дитинство — крiзь десятки рокiв, наповнених болем утрат i гiркотою дум, — i вже не знаходив у ньому безтурботної радiсної усмiшки.

(40–46) Маленький принц дивиться на свiт дорослих мудрими очима: вiн усе розумiє. У своїх міжпланетних мандрiвках вiн натрапляє на тi самi феномени, якi оселилися на Землi. Тiльки вiн швидко проходить повз них зi смутною посмiшкою, бо навiки прикутий душею до своєї маленької планети. Вiн уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висмiювати не вмiє: вiн сприймає серцем. Вiн прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпiзнати вчасно — потiм не позбудешся.

(47–52) Маленький принц розумiє бiльше за дорослих, бо вони дивляться на свiт до всього звиклими очима, i кожен заклопотаний лише собою. Тодi як «добре бачиш тiльки серцем». Вiн знає також, що люди на землi не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдинiй трояндi або в ковтку води». Цей сумний свiт примарився людинi, яка зрозумiла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелi

(53–55) Тональнiсть казки гармонiює з настроями Екзюперi тiєї пори. Вiн жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тiльки тодi, коли я й мої товаришi будемо знову ризикувати життям за нашу справу».

(56–58) Було щось символiчне в тому, що востаннє летiв вiн над країною дитинства й останнього листа написав до матерi. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюперi зробив свiй дев’ятий полiт, з якого не повернувся.

(59) До визволення Францiї не дожив мiсяця.

(60) Але вiн став її пiснею.

За Є. Сверстюком,
605 слів

У тексті немає мікротеми

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Антуан де Сент-Екзюперi

(1–8) Цей знаменитий поет-мислитель i пiлот-винахiдник став героїчною легендою Францiї, коли на змiну героям приходили виконавцi. Як живий, вiн усмiхається до нас сердечною усмiшкою в мiльйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету i все ж таки чи не найбiльш читаних на всiх континентах. Вiн дивиться в Людину i шукає рiдної душi, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людинi шляхетнi почуття. Можливо, у мене покликання вiдкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов’язку й вiдповiдальності... Бо «бути людиною — означає бути за все вiдповiдальним».

(9–16) Один з перших вiдкривачiв повiтряних просторiв, Сент-Екзюперi зумiв нiби з висоти поглянути на сучасний свiт. Син вiку технiки й сам людина науки, вiн був «страшенно невдоволений турботами своєї цивiлiзацiї», яка гарячково пiдносила над людиною систему матерiальних винаходiв, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цiнностей. Вiчно тривожний i в щось заглиблений, вiн прозирав далеко крiзь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав прiоритет одного народу над iншими народами, однiєї думки над iншими думками».

(17–19) Екзюперi поважав розум, але думав, що «розум набуває цiнності лише тодi, коли служить любовi». Вiн неухильно йшов до великих iстин, упевнившись, що найголовнiшого очима не побачиш: найглибше бачиш тiльки серцем...

(20–24) Кожен новий твiр Екзюперi — це крок в опануваннi нової смуги життя. Тридцятi роки принесуть йому багато вiдкриттiв, бо це роки близького знайомства зi свiтом. Вiн їде до Iндокитаю, об’їздить Нiмеччину. Вiн довiряє лише власним очам: «Менi плювати на режим: найважливiше знати, який тип людини створюється тим ладом».

(25–30) Насувалася катастрофа, не просто на нього — на Францiю. I тут до нього приходять i стають над усiм думи про кризу цивiлiзацiї — «спадок вiрувань і знань, здобутих вiками, не завжди виправданих логiкою, але виправданих самих у собi, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони вiдкривають людинi її внутрiшнi простори». Усi надiї письменник покладає на внутрiшню силу французького Опору.

(31–35) Екзюперi знав, що не можна жити вчорашнiм днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперiшнє лежить у безладдi, як матерiал пiд ногами будiвничого, i вам належить виковувати майбутнє». Крiзь тимчасовi, ще не розв’язанi вiйною проблеми вiн бачить найтривожнiшу: «Повернути людям духовний змiст, духовнi клопоти».

(36–39) У години самотності, що нагадувала самотнiсть пустелi, поринав на дно спогадiв i на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Вiн повертався в дитинство — крiзь десятки рокiв, наповнених болем утрат i гiркотою дум, — i вже не знаходив у ньому безтурботної радiсної усмiшки.

(40–46) Маленький принц дивиться на свiт дорослих мудрими очима: вiн усе розумiє. У своїх міжпланетних мандрiвках вiн натрапляє на тi самi феномени, якi оселилися на Землi. Тiльки вiн швидко проходить повз них зi смутною посмiшкою, бо навiки прикутий душею до своєї маленької планети. Вiн уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висмiювати не вмiє: вiн сприймає серцем. Вiн прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпiзнати вчасно — потiм не позбудешся.

(47–52) Маленький принц розумiє бiльше за дорослих, бо вони дивляться на свiт до всього звиклими очима, i кожен заклопотаний лише собою. Тодi як «добре бачиш тiльки серцем». Вiн знає також, що люди на землi не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдинiй трояндi або в ковтку води». Цей сумний свiт примарився людинi, яка зрозумiла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелi

(53–55) Тональнiсть казки гармонiює з настроями Екзюперi тiєї пори. Вiн жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тiльки тодi, коли я й мої товаришi будемо знову ризикувати життям за нашу справу».

(56–58) Було щось символiчне в тому, що востаннє летiв вiн над країною дитинства й останнього листа написав до матерi. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюперi зробив свiй дев’ятий полiт, з якого не повернувся.

(59) До визволення Францiї не дожив мiсяця.

(60) Але вiн став її пiснею.

За Є. Сверстюком,
605 слів

Засобом міжфразового зв’язку першого та другого речень тексту (рядки 1-4) є

На Савур-могилі відбуваються події твору

«Мутен сон бачив у Києві на горах» герой «Слова про Ігорів похід»

«Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж… перенесу своє горе», — говорить своїй матері

«Батьком української повісті» називають

«Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові, попротоптувані — і пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська», — це портрет

У Чигирині, Лисянці, Лебедині, Умані відбуваються події твору

Історія розбійника Василя Гнидки лягла в основу твору

«З серії кумедних подій виростає реальна і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яке потрапило з кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин», — сказано про твір

Рядки

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі

написано

Танець головного героя в сюжеті твору «Камінний хрест» є

Паралель до казки про курочку рябу наявна в творі

«Стану я, гляну я — скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий», — писав

Біблійну оповідь про Каїна й Авеля нагадує конфлікт твору

У царині пригодницького роману працював

«А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя… послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись Милосердному», — писав про своїх батьків

«Філологічним водевілем» назвав автор свій твір

«Чомусь я часто, коли не щодня згадую про Сосницю і про вас усіх, особливо про батька і про Вас, моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий.., почав визирати в холодне чуже вікно — а чи не пливуть до мене в гості молоді літа деснянською водою на дубах», — писав про задум свого твору

У рядках «Із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!.. Наче напоєний чарами, тільки й жив він тепер своїми золотими видіннями, отими снопами, її красою, тільки й ждав, коли вийде з гауптвахти та знов гайне до своєї циганочки» йдеться про

Образи «версальців» та «інсургентів» постійно фігурують у думках героя твору

Появу в кінці ХХ століття «нової літератури, іронічної, видовищної, котра пародіювала ідеологічні кліше, відроджувала форми барокової гри, озвучувала новий маскарад персонажів і ролей» пов’язують із

Установіть відповідність між назвою твору та його темою.

Установіть відповідність між автором та цитатою з його твору.

Установіть відповідність між персонажами того самого твору.

Установіть відповідність між назвою твору та художнім напрямом (стилем).

Частина 3

Власне висловлення

Прочитайте наведений текст.

Добро завжди має перемагати – це ми знаємо з дитинства. Але ж відомо, що будь-яка перемога пов’язана з певним насильством.

Як добро має перемагати в нашому недоброму світі?

Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, що найкраще підтвердять Вашу думку. Проілюструйте Ваші міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва (зазначте автора й назву твору, укажіть проблему, порушену митцем, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту художнього твору, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.