Ваш результат
...

...

Завдання №1 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навколо аеродрому лежали пшеничні поля, розбавлен..і яскраво-ядучими квітами, над якими тягуче нависали оси. (2) Зранку сонце прогрівало асфальт і сушило траву, що пробивалася крізь бетон..і плити. (3) Біля злітної смуги рвалися на вітрі полотнища прапорів, тяглися дерева, обплетен..і павутиною й запален..і гострим ранковим світлом. (4) Над аеродромом безмежно нависало небо раннього червня, воно розгорталося під вітром, лунко підіймалося, й опадало вниз. (5) Оглушуючи ранок своїм допотопним дуднінням, [...] розвертався над сонним містечком, будячи його з легкого та примарного сну.

Замість пропуску в останньому реченні має бути слово


А.
птах
Б.
літак
В.
дощик
Г.
буревій
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №2 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навколо аеродрому лежали пшеничні поля, розбавлен..і яскраво-ядучими квітами, над якими тягуче нависали оси. (2) Зранку сонце прогрівало асфальт і сушило траву, що пробивалася крізь бетон..і плити. (3) Біля злітної смуги рвалися на вітрі полотнища прапорів, тяглися дерева, обплетен..і павутиною й запален..і гострим ранковим світлом. (4) Над аеродромом безмежно нависало небо раннього червня, воно розгорталося під вітром, лунко підіймалося, й опадало вниз. (5) Оглушуючи ранок своїм допотопним дуднінням, [...] розвертався над сонним містечком, будячи його з легкого та примарного сну.

Слово безмежно в четвертому реченні можна замінити фразеологізмом


А.
без продиху
Б.
не за горами
В.
не з того кінця
Г.
без кінця-краю
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №3 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навколо аеродрому лежали пшеничні поля, розбавлен..і яскраво-ядучими квітами, над якими тягуче нависали оси. (2) Зранку сонце прогрівало асфальт і сушило траву, що пробивалася крізь бетон..і плити. (3) Біля злітної смуги рвалися на вітрі полотнища прапорів, тяглися дерева, обплетен..і павутиною й запален..і гострим ранковим світлом. (4) Над аеродромом безмежно нависало небо раннього червня, воно розгорталося під вітром, лунко підіймалося, й опадало вниз. (5) Оглушуючи ранок своїм допотопним дуднінням, [...] розвертався над сонним містечком, будячи його з легкого та примарного сну.

З подвоєним нн у тексті треба писати слово


А.
розбавлен..і
Б.
бетон..і
В.
обплетен..і
Г.
запален..і
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №4 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навколо аеродрому лежали пшеничні поля, розбавлен..і яскраво-ядучими квітами, над якими тягуче нависали оси. (2) Зранку сонце прогрівало асфальт і сушило траву, що пробивалася крізь бетон..і плити. (3) Біля злітної смуги рвалися на вітрі полотнища прапорів, тяглися дерева, обплетен..і павутиною й запален..і гострим ранковим світлом. (4) Над аеродромом безмежно нависало небо раннього червня, воно розгорталося під вітром, лунко підіймалося, й опадало вниз. (5) Оглушуючи ранок своїм допотопним дуднінням, [...] розвертався над сонним містечком, будячи його з легкого та примарного сну.

Прикметник яскраво-ядучими написано через дефіс, оскільки


А.
це поєднання синонімічних слів
Б.
друга його частина є прикладкою
В.
він означає відтінок кольору
Г.
він утворений від складного іменника
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №5 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навколо аеродрому лежали пшеничні поля, розбавлен..і яскраво-ядучими квітами, над якими тягуче нависали оси. (2) Зранку сонце прогрівало асфальт і сушило траву, що пробивалася крізь бетон..і плити. (3) Біля злітної смуги рвалися на вітрі полотнища прапорів, тяглися дерева, обплетен..і павутиною й запален..і гострим ранковим світлом. (4) Над аеродромом безмежно нависало небо раннього червня, воно розгорталося під вітром, лунко підіймалося, й опадало вниз. (5) Оглушуючи ранок своїм допотопним дуднінням, [...] розвертався над сонним містечком, будячи його з легкого та примарного сну.

Форму однини має в тексті іменник


А.
поля
Б.
оси
В.
смуги
Г.
полотнища
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №6 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навколо аеродрому лежали пшеничні поля, розбавлен..і яскраво-ядучими квітами, над якими тягуче нависали оси. (2) Зранку сонце прогрівало асфальт і сушило траву, що пробивалася крізь бетон..і плити. (3) Біля злітної смуги рвалися на вітрі полотнища прапорів, тяглися дерева, обплетен..і павутиною й запален..і гострим ранковим світлом. (4) Над аеродромом безмежно нависало небо раннього червня, воно розгорталося під вітром, лунко підіймалося, й опадало вниз. (5) Оглушуючи ранок своїм допотопним дуднінням, [...] розвертався над сонним містечком, будячи його з легкого та примарного сну.

Простим є речення


А.
друге
Б.
третє
В.
четверте
Г.
п’яте
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №7 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навколо аеродрому лежали пшеничні поля, розбавлен..і яскраво-ядучими квітами, над якими тягуче нависали оси. (2) Зранку сонце прогрівало асфальт і сушило траву, що пробивалася крізь бетон..і плити. (3) Біля злітної смуги рвалися на вітрі полотнища прапорів, тяглися дерева, обплетен..і павутиною й запален..і гострим ранковим світлом. (4) Над аеродромом безмежно нависало небо раннього червня, воно розгорталося під вітром, лунко підіймалося, й опадало вниз. (5) Оглушуючи ранок своїм допотопним дуднінням, [...] розвертався над сонним містечком, будячи його з легкого та примарного сну.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні


А.
першому
Б.
другому
В.
третьому
Г.
четвертому
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №8 з 61

На другий склад падає наголос у слові


А.
одинадцять
Б.
черговий
В.
цемент
Г.
кидати
Д.
поки
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №9 з 61

Літеру е треба писати на місці обох пропусків рядка


А.
в..сняне мар..во
Б.
вир..нає сон..чко
В.
в..личезний п..ріг
Г.
заст..бнути к..шеню
Д.
кр..шталеве джер..ло
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №10 з 61

Помилково вжито слово в рядку


А.
розв’язувати задачу
Б.
уникнути небезпеки
В.
надіслати привітання
Г.
заказати букет квітів
Д.
перекладати сербською
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №11 з 61

Неправильно утворено слово


А.
мебельний
Б.
харчовий
В.
роздрібний
Г.
критичний
Д.
терміновий
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №12 з 61

Неправильно утворено форму слова у варіанті


А.
познімали пальта
Б.
у чистім полі
В.
усих учасників
Г.
стежачи за дітьми
Д.
упродовж доби
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №13 з 61

Неправильно побудовано речення


А.
Письменник прагнув розповісти про внутрішній світ Івана Дідуха й чому він емігрує.
Б.
Першим розповів європейцям про Єгипет невтомний мандрівник та історик Геродот.
В.
Працюючи з художнім словом, Емма Андієвська виходить за рамки стандарту й буденщини.
Г.
За дорученням Київської археографічної комісії Шевченко робив замальовки пам’яток української історії й архітектури.
Д.
У людства завжди були й будуть питання, на які воно, вочевидь, відповіді не знайде ніколи.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №14 з 61

Прочитайте уривок.

Людина велична (1) своїх крайнощах: (2) мистецтві, коханні, самопожертві, (3) відданості і (4) егоїзмі. (5) се ж світу найчастіше не вистачає саме золотої середини.

Літеру у слід писати на місці всіх цифр, окрім


А.
1
Б.
2
В.
3
Г.
4
Д.
5
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №15 з 61

Правильну відмінкову форму числівника сто вісімдесят сім наведено в рядку


А.
Р. в. ста вісімдесяти семи
Б.
Д. в. сто вісімдесяти семи
В.
З. в. ста вісімдесят сім
Г.
О. в. ста вісімдесятьма сіма
Д.
М. в. (у) сто вісімдесяти семи
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №16 з 61

Через дефіс пишуться всі прислівники рядка


А.
віч/на/віч, по/домашньому, будь/де
Б.
по/людськи, як/небудь, в/тричі
В.
колись/то, хтозна/куди як/найбільше
Г.
де/не/де, в/цілому, по/четверте
Д.
на/радість, хоч/не/хоч, далеко/таки
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №17 з 61

Правильно утворено форму третьої особи множини від інфінітива


А.
проводжати — проводять
Б.
полоти — полять
В.
кричати — кричуть
Г.
хотіти — хотять
Д.
бігти — біжать
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №18 з 61

Кому перед як треба поставити в реченні


А.
Пам’ятаю ці події як сьогодні.
Б.
Затримався не більше як на годину.
В.
Вивчаємо звук як одиницю мовлення.
Г.
Дощ полив як із відра.
Д.
Роса посипалась як дощ.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №19 з 61

Кількість букв і звуків однакова в кожному слові рядка


А.
дзвін, ескадрилья, вишня
Б.
любов, пасьянс, щупальце
В.
київський, пояснення, шістсот
Г.
жульєн, різьбяр, неприязнь
Д.
ячмінь, джерельце, лінощі
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №20 з 61

Граматично правильне закінчення речення «Читаючи «Зачаровану Десну» О. Довженка…»


А.
збагачується ваше мовлення.
Б.
ви збагачуєте своє мовлення.
В.
звертається увага на багатство мови.
Г.
вас зацікавлять багато епізодів.
Д.
перед нами постає світ дитинства.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №21 з 61

У реченні «Викладач дуже зрадів, … почув самостійні судження студентів» може бути кожен з названих сполучників, окрім


А.
бо
Б.
адже
В.
тобто
Г.
оскільки
Д.
тому що
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №22 з 61

Прочитайте речення.

Сонце зайшло (1) та відблиски неба ще живуть на стрілчастих (2) блискучих ракетах (3) що (4) скільки глянеш (5) височать по всьому степу.

Кόму треба ставити на місці всіх цифр, окрім


А.
1
Б.
2
В.
3
Г.
4
Д.
5
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №23 з 61

Помилку в написанні імені по батькові допущено в рядку


А.
Тарасович, Євгенович, Юрійович
Б.
Віталієвич, Ігорович, Степанівна
В.
Андрійович, Миронівна, Васильович
Г.
Анатолійович, Микитович, Савівна
Д.
Григорович, Іллівна, Миколайович
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №24 з 61

Приєднайте до частини «Хмари вкрили весь небосхил…» запропоновані варіанти та з’ясуйте тип кожного з утворених речень.


Варіант завершення речення
1.
… і рясна злива не забарилася.
2.
… та й зависли над принишклим містом.
3.
… навіть клаптика світлого не лишилося.
4.
… дарма що недавно вигрівало сонце.
Тип речення
А.
просте з відокремленими членами
Б.
просте з однорідними членами
В.
складнопідрядне
Г.
складносурядне
Д.
складне безсполучникове
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №25 з 61

Побудуйте речення з відповідними фразеологізмами.


Речення
1.
Місто наше він знає…
2.
Схожі ми з сестрою…
3.
Раптовий приїзд сина був…
4.
Мама крутилася з ранку до вечора…
Фразеологізм
А.
як грім з ясного неба.
Б.
як свої п’ять пальців.
В.
як білка в колесі.
Г.
як гриби після дощу.
Д.
як дві краплі води.
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №26 з 61

З’ясуйте, який вид підрядного відповідає кожному фрагментові складного речення. 


Фрагмент речення
1.
Щоб гарно жити, …
2.
Мені здалося, що…
3.
.., могли б запам’ятати.
4.
Я чула пісню, що…
Вид підрядного речення
А.
означальне
Б.
мети
В.
з’ясувальне
Г.
умови
Д.
часу
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №27 з 61

З’ясуйте вид наведених простих речень.
З’ясуйте вид наведених простих речень.
1.
називне
2.
означено-особове
3.
узагальнено-особове
4.
безособове
Речення
А.
Лови летючу мить життя.
Б.
І жити спішити треба…
В.
З усіх утрат утрата часу найважча.
Г.
Судженого конем не об’їдеш.
Д.
Людське життя…
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №28 з 61

З’ясуйте, якими частинами мови є виділені слова (цифра в дужках позначає наступне слово).

(1)Обабіч левад (2)скрізь видно розкішні садки, які (3)неначе заглядають в долину через (4)верхи верб.


1.
Обабіч
2.
скрізь
3.
неначе
4.
верхи
А.
іменник
Б.
прислівник
В.
сполучник
Г.
прийменник
Д.
частка
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №29 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Містика київських потопів

(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.

(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.

(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.

(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.

(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.

(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.

(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…

(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».

(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.

(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.

(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.

(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.

(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.

За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів

Фразеологізмом у тексті є вислів


А.
на небо ніколи глянути (рядок 2)
Б.
Перунові стріли (рядок 14)
В.
стати грудьми (рядок 41)
Г.
великий птах (рядок 69)
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №30 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Містика київських потопів

(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.

(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.

(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.

(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.

(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.

(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.

(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…

(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».

(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.

(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.

(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.

(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.

(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.

За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів

Назвою річки є в тексті слово


А.
Либідь
Б.
Видибай
В.
Дана
Г.
Перун
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №31 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Містика київських потопів

(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.

(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.

(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.

(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.

(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.

(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.

(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…

(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».

(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.

(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.

(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.

(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.

(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.

За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів

Синонімами до слова гнуздати (рядок 50) є всі слова, окрім


А.
приборкувати
Б.
затамовувати
В.
упокорювати
Г.
угамовувати
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №32 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Містика київських потопів

(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.

(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.

(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.

(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.

(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.

(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.

(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…

(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».

(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.

(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.

(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.

(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.

(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.

За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів

Трагічною була доля князівни Либеді за версією


А.
Ольги Недавньої
Б.
Івана-Нечуя-Левицького
В.
Наталени Королевої
Г.
старокиївських переказів
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №33 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Містика київських потопів

(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.

(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.

(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.

(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.

(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.

(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.

(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…

(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».

(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.

(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.

(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.

(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.

(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.

За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів

Засобом міжфразового зв’язку четвертого та п’ятого речень тексту (рядок 2) є


А.
сполучник
Б.
займенник
В.
синоніми
Г.
лексичний повтор
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №34 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Містика київських потопів

(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.

(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.

(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.

(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.

(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.

(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.

(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…

(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».

(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.

(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.

(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.

(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.

(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.

За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів

У тексті немає мікротеми


А.
заснування Києва
Б.
болотисті місцини в Києві
В.
зникнення річки Почайни
Г.
добрі віщування Либеді
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №35 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Містика київських потопів

(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.

(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.

(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.

(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.

(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.

(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.

(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…

(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».

(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.

(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.

(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.

(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.

(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.

За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів

Стиль тексту –


А.
науковий
Б.
розмовний
В.
конфесійний
Г.
публіцистичний
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №36 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Містика київських потопів

(1–3) Чи хтось бачив, щоб над Києвом летів великий білий птах? Ні? Правда, небагато киян упізнали б лебедя. Більшості на небо ніколи й глянути. А я з дитинства пам’ятаю, як схвильовано видивлялися навесні білого лебедя старші сусідки.

(4–6) Зараз мало хто в Києві знає, як це стосується можливого потопу. Звісно, прикмети тепер не завжди працюють, зважаючи на екологію та «вдосконалення» природи. Лише Господь достеменно знає, як воно буде кожного разу насправді.

(7–16) А бувало по-всякому. Пам’ять поколінь донесла цікаві оповідки про те, як і чому заливало Київ; що віщувало шкоду від стихії та які містичні сили «відповідали» за провіщення чи відвернення лиха. У дитинстві я чула від мешканців київського Подолу все нові версії витівок Видибая — так називали Перуна, якого вкинули в Дніпро, коли хрестили киян. Що характерно, кияни зробили з нього не мстивого грізного діда, а віщуна, який міг допомогти. Скільки хлопчаків щоліта пірнало в районі Видубицького монастиря, скільки дітлахів нишпорило «печерами» в горі поруч, сподіваючись знайти золоті та срібні Перунові стріли! Навіть розповідали,що десь на горі жила ворожка, яка мала одну стрілу й використовувала її у своєму ремеслі. Однак усе ж не Видибай став провісником потопів.

(17–24) Героїнею відповідних віщувань була Либідь, сестра засновників Києва. Саме вона, перевтілена в білого птаха, попереджала про небезпеку від води. За старокиївськими переказами, Либідь, явившись як птах, що голосить, могла попередити праведну душу навіть тоді, коли хтось замірявся закладати будинок на підземних плавунах. А таких територій над річкою Либідь і в інших київських закутках було чимало. Бідних киян — мешканців Либідських мочар — описав Іван Нечуй-Левицький у «Київських прохачах»: раніше на тамтешніх непевних ґрунтах тільки бідняки та прохачі й селилися.

(25–28) Однак найбільше з тривогою та надією виглядали Либідь навесні, очікуючи водопілля. Деякі киянки навіть намагалися задобрити її, залишаючи гостинці в дуплах столітніх верб над водою. Душа княжни могла попередити і про біду, і про життєдайну воду.

(29–34) А починалося все так: за переказом, сестра засновників Києва Либідь була жрицею богині водної стихії Дани. Письменниця Наталена Королева у своїх «Легендах старокиївських» згадує про це, однак наділяє долю князівни напруженим, фатальним драматизмом. Старі ж кияни були переконані, що жила князівна Либідь довго та щасливо, сповна виконала свою місію жриці, а по смерті залишилася берегинею-заступницею киян.

(35–47) Цікаво, що певний час заступатися доводилося через дрібниці: хтось джерельце необачно замутив чи на річці насмітив. Але на початку смутних часів князівських незгод один із нащадків Ярославичів піддався на вмовляння купців трохи поглибити й розширити річку Почайну, щоб зручніше було підпливати важким суднам, переповненим крамом. Подейкується в переказі, що зробив він то за «мзду купецьку велику», бо хотів поставити собі новий терем. Пролетіла начебто тоді Либідь із жалібно-гнівним криком, і хазяйновиті кияни занепокоїлися, стали грудьми проти купців-зачинщиків і князя. І що ж: робіт з «удосконалення» Почайни не докінчили — відмовилися від «грішного діла». Судна тих купців потрощила буря на Дніпрі, яка невідомо звідки взялася серед погожого дня, а наступної весни сталося лихо на воді з кимось із князевих родичів. Сам же він залишився на весь вік зганьбленим і безталанним, бо обурені кияни прийшли з вилами під новий терем, що не пішов йому на користь…

(48–53) «Екологічний урок» був засвоєний і замолений, тривалий час кияни не потерпали від води. Були навали й пожежі, але нікому й на думку не спадало змагатися з природою, самовпевнено її гнуздати. Аж поки, крім варварського «зняття скальпу» із Замкової гори за наказом Петра І, щоб знищити саму згадку про княжу столицю, крім абсурдної, з огляду на особливості рельєфу, перебудови київських укріплень, — було задумано і масштабний, як на XVIII століття, проект «підкорення річки».

(54–62) Коли 1712 року задля зручнішого проходження барок почали перекопувати Почайнинську косу, що захищала Поділ від великої води, старі кияни — від князівських нащадків до майстрових подолян — обурилися, протестували й чекали клекоту Либеді. Але яке було діло до старосвітських «малоруських пліток» і «забобоннихпротестів» тодішній київській колоніальній адміністрації! Можливо, також «купці» переконали… Що сталося потім — відомо: перерізану косу Дніпро згодом розмив, від Почайни залишилося кілька озер, і відтоді Поділ стало періодично заливати з чималими збитками, смертельними хворобами від розмитих старих комунікацій, куди потрапляли води з-під цвинтарів, і розмоканням від цієї «мертвої» води осель.

(63–67) Як казали старі кияни, то кара й за наші гріхи, що не вберегли угіддя Либеді та свій предківський спадок від сваволі. Такі розмови я чула перед потопом 1970 року, коли залило значну частину Подолу, а вода в підвалах стояла подекуди років два. Бачити Либідь над Києвом не доводилося, однак сусідські родини про це розповідали.

(68–75) Останній (1979 року) потоп у Києві я зустріла вже школяркою. Із групою художньої школи виїздила в Гідропарк на етюди і якось побачила великого птаха на малюнку іншої дівчинки — киянки в першому поколінні, котра не знала про віщунку Либідь. На запитання, що це за птах, колежанка відповіла, що бачила лебедя в небі, тож і відтворила сумлінно на папері. Наступним запитанням стало, чи птах кричав, на що була заперечна відповідь. Розповідь викладачки про птаха й можливе витлумачення його появи було сприйнято як гарну казку, однак незабаром пів-Гідропарку залило.

(76–82) За старокиївським переказом, Либідь, яка мовчки пролітає над якоюсь київською місциною,— це вістка про півбіди, на відміну від гіршої ситуації, коли птах голосить. Якщо ж з’являється білим птахом у веселці — це провісник лагідної весни, коли вода до людей добра. Тоді кияни поспішали, поки веселка не погасне, набрати водиці з живого джерела: вона, осінена крилом Либеді, вважалася помічною багато в чому: проти хвороб; для дівчат, які нею вмивалися «на красу»; для «відливання» лиха від хати.

(83–84) Дай, Боже, бачити тільки добрі знаки над нашими домівками, але для цього треба і не робити лиха самим, і не допускати його від інших.

За Ольгою Недавньою, газета «Дзеркало тижня», 897 слів

Жанр тексту –


А.
легенда
Б.
оповідання
В.
новела
Г.
стаття
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №37 з 61

Рядки «Ой щоб слава не пропала / Поміж козаками» є в


А.
соціально-побутовій пісні
Б.
історичній пісні
В.
календарно-обрядовій пісні
Г.
народній баладі
Д.
думі
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №38 з 61

Затемнення сонця спостерігають персонажі твору


А.
«Слово про похід Ігорів»
Б.
«Чорна рада»
В.
«Мойсей»
Г.
«Україна в огні»
Д.
«Жовтий князь»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №39 з 61

«Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд», - сказав Микола Костомаров про


А.
Пантелеймона Куліша
Б.
Івана Вишенського
В.
Тараса Шевченка
Г.
Григорія Сковороду
Д.
Івана Франка
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №40 з 61

«Сама заробляє собі на прожиття; вірно чекає хлопця, якого кохає; має природний розум, кмітливість; готова до самопожертви заради матері» — це характеристика


А.
Лесі ( «Чорна рада»)
Б.
Мелашки («Кайдашева сім’я»)
В.
Килини («Лісова пісня»)
Г.
Галі («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)
Д.
Наталки («Наталка Полтавка»)
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №41 з 61

«Нехай знають і наших! Бо є такі люди, що говорять та й пишуть, буцімто з наших ніхто не втне, щоб було і звичайне, і ніжне, і розумне», - пише автор у передмові до свого твору


А.
“Маруся”
Б.
“Інститутка”
В.
“Кайдашева сім’я»
Г.
“Людина”
Д.
“Тіні забутих предків”
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №42 з 61

Слова “Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!” належать


А.
Василеві (“Маруся”)
Б.
Прокопові (“Інститутка”)
В.
Лаврінові Кайдашу (“Кайдашева сім’я”)
Г.
Соні Пузир (“Хазяїн”)
Д.
Іванові Дідуху («Камінний хрест»)
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №43 з 61

“Польовою царівною” названо


А.
Лесю Череванівну (“Чорна рада”)
Б.
Мотрю Довбиш (“Кайдашева сім’я”)
В.
Галю Ґудзь (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)
Г.
Олену Ляуфлер (“Людина”)
Д.
Марічку Гутенюк (“Тіні забутих предків”)
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №44 з 61

Актором української професійної театральної трупи Михайла Старицького був


А.
Іван Котляревський
Б.
Іван Нечуй-Левицький
В.
Тарас Шевченко
Г.
Іван Карпенко-Карий
Д.
Григорій Квітка-Основ'яненко
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №45 з 61

«Основною темою я зробив смерть пророка, непризнаного своїм народом», — так автор визначив тему свого твору


А.
«Ісаія. Глава 35»
Б.
«Мойсей»
В.
«Чорна рада»
Г.
«Хазяїн»
Д.
«Камінний хрест»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №46 з 61

Ідея служіння митця народові є провідною у творі


А.
“Бджола та Шершень”
Б.
“Сон” (“У всякого своя доля…”)
В.
“Людина”
Г.
“Intermezzo”
Д.
“Чорна рада”
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №47 з 61

Красу весняної ночі відтворено у вірші


А.
“Так ніхто не кохав…”
Б.
“Ви знаєте, як липа шелестить...”
В.
“Балада про соняшник”
Г.
“Лебеді материнства”
Д.
“Пісня про рушник”
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №48 з 61

“Всім серцем любіть Україну свою», - закликав читачів


А.
Павло Тичина
Б.
Володимир Сосюра
В.
Андрій Малишко
Г.
Дмитро Павличко
Д.
Євген Маланюк
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №49 з 61

У творі “Я (Романтика)” центральною є тема


А.
захисту Батьківщини
Б.
національного відродження
В.
любові до матері
Г.
трагічного кохання
Д.
роздвоєності особистості
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №50 з 61

Пісня “Ой, піду я до роду гуляти” є композиційним обрамленням твору


А.
“Кайдашева сім’я”
Б.
“Україна в огні”
В.
“Марія”
Г.
“Камінний хрест»
Д.
«Три зозулі з поклоном»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №51 з 61

«За тобою завше будуть мандрувати / Очі материнські і білява хата», - каже синові героїня твору


А.
Павла Тичини
Б.
Володимира Сосюри
В.
Олександра Довженка
Г.
Євгена Маланюка
Д.
Василя Симоненка
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №52 з 61

«Переплелись, як мамине шиття, / Мої сумні і радісні дороги», — каже ліричний герой твору


А.
Ліни Костенко
Б.
Василя Симоненка
В.
Андрія Малишка
Г.
Дмитра Павличка
Д.
Володимира Сосюри
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №53 з 61

«Палахкотливий стовп… прибрав обрис, подібний до чаші, що сховали її селяни в чорнозем і нікому не відкрили її таємниці… Здається над ними, з нетлінною непоборимою силою, сходить вона: навіки принести порятунок», - такий символ з’являється у фіналі твору


А.
“Чорна рада”
Б.
“Жовтий князь”
В.
“Тигролови”
Г.
“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Д.
“Марія”
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №54 з 61

В уривку

«Під Берестечком бився ти сміливо.
Під Зборовом також і над Пилявою
своє ім’я ти не покрив неславою.
І тільки у домашньому бою
сміливість раптом втратив ти свою”

схарактеризовано


А.
Івана Іскру
Б.
Леська Черкеса
В.
Богдана Хмельницького
Г.
Гордія Чурая
Д.
Грицька Бобренка
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №55 з 61

До письменників-«шістдесятників» належать


А.
Олександр Довженко, Андрій Малишко
Б.
Василь Барка, Іван Багряний
В.
Дмитро Павличко, Василь Симоненко
Г.
Юрій Яновський, Микола Куліш
Д.
Максим Рильський, Павло Тичина
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №56 з 61

«Алхіміком мудрих слів» Максима Рильського названо у творі


А.
«На колимськім морозі калина»
Б.
«Балада про соняшник»
В.
«Сучасники»
Г.
«Шевченко»
Д.
«Ти знаєш, що ти — людина»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №57 з 61

Установіть відповідність між назвами творів і цитатами з них.


Твір
1.
“Сон” (“У всякого своя доля”)
2.
“Кавказ”
3.
“До Основ’яненка”
4.
“І мертвим, і живим…”
Цитата
А.
“Од молдованина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!”
Б.
“А братія мовчить собі, Витріщивши очі!”
В.
«Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь…”
Г.
“Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине!”
Д.
“Оживуть степи, озера, І не верстовії, А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться…”
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №58 з 61

Установіть відповідність між персонажем і його характеристикою.


Персонаж
1.
Той, щогреблі рве
2.
Водяник
3.
Лісовик
4.
Перелесник
Характеристика
А.
“Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш із баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із скойок”
Б.
“Молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на ньому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами”
В.
“Гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима”
Г.
“Малий бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці”
Д.
“Старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки”
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №59 з 61

Установіть відповідність між військовим загоном і його очільником.


Військовий загін
1.
“Загоном Добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував”
2.
“Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів”
3.
“З-за ліска вискочили вершники з чорним прапором, розгорнулися, пропустивши наперед тачанки, “до зброї! по конях! кулемети! махновці!” Їх вів
4.
“І тоді за дощем з’явилося марево: розгорнувся здалеку червоний прапор кінного загону інтернаціонального полку”, яким командував
Очільник
А.
Половець Андрій
Б.
Половець Оверко
В.
Половець Панас
Г.
Половець Іван
Д.
Половець Сашко
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №60 з 61

Установіть відповідність між письменником і цитатою з його твору.


Письменник
1.
Микола Хвильовий
2.
Олександр Довженко
3.
Остап Вишня
4.
Микола Куліш
Цитата
А.
«Життя моє не дуже добре, трудне і невеселе. Проте до всього привикають люде, привик і я терпіти помаленьку… пишу одну повість про діда, батька, матір і про все, одне слово, сосницьке життя, ще коли я був маленьким…”
Б.
“Арешт Ялового — це розстріл цілої Генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я…”
В.
“Вибравши для комедії “Мина Мазайло” тему — міщанство й українізація, я, в першу чергу, звернув увагу на криштально витриману ідеологічну установку п’єси, зважував кожну дію, вивіряв кожне слово”
Г.
“Були на полюванні. Не вбили і не застрелили нічого. Для мене це — типове явище. Коли я приходжу, як завжди, додому “попом”, без нічого, — всі спокійні”
Д.
“Я боровся за демократію — це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; моя любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури кваліфікувалися як націоналізм; моє неприйняття практики, на ґрунті якої виросли сталінізм, беріївщина визнали як особливо злісний наклеп”
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №61 з 61

Тема власного висловлювання

Підтримайте або спростуйте думку:

Без ядра горіх - ніщо, так само, як і людина без серця.

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, які найкраще підтвердять Ваші міркування. Проілюструйте Ваші думки прикладами з художньої літератури (зазначте назву твору, укажіть проблему, порушену письменником, художній образ, за допомогою якого проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.



Завдання відкритої форми з розгорнутою відповіддю

Вибрати іншу сесію
Fatline