Ваш результат
...

...

Завдання №1 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

Замість пропуску в третьому реченні має бути слово


А.
роздмухувала
Б.
розпорошувала
В.
розхлюпувала
Г.
розводила
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №2 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

Синонімом до слова «добрий» у четвертому реченні є


А.
повний
Б.
хороший
В.
милий
Г.
смачний
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №3 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

Окремо в тексті пишеться сполука слів


А.
не/ймовірну
Б.
від/того
В.
не/звідану
Г.
від/нині
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №4 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

Прикметником є вжите в тексті слово


А.
зела
Б.
садів
В.
свята
Г.
таїна
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №5 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

Безособовим є речення


А.
четверте
Б.
п’яте
В.
шосте
Г.
сьоме
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №6 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

Складнопідрядним є речення


А.
третє
Б.
четверте
В.
шосте
Г.
восьме
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №7 з 61

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні


А.
другому
Б.
третьому
В.
п’ятому
Г.
восьмому
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №8 з 61

Прочитайте фрагмент тексту.

Було всього — і звад, і згод,
І перша слава (1)Ж/жовтих (2)В/вод,
І (3)К/корсуня звитяжний клич,
І (4)Б/берестечка чорна ніч,
І сонце Золотих (5)В/воріт –
Всього було за плином літ.

Малу літеру треба писати після цифри


А.
1
Б.
2
В.
3
Г.
4
Д.
5
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №9 з 61

Літеру и треба писати на місці обох пропусків у рядку


А.
Пр..дніпровська залізниця, пр..вабливі ціни
Б.
пр..зупинити виробництво, пр..чудовий зразок
В.
пр..бічники реформ, пр..зирливе ставлення
Г.
виконати пр..погано, подарунковий пр..мірник
Д.
кадрове пр..значення, пр..звище секретаря
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №10 з 61

До одного роду належать обидва іменники рядка


А.
Сімферополь, Сибір
Б.
рукопис, магістраль
В.
ательє, маестро
Г.
лібрето, колібрі
Д.
тюль, Охтирка
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №11 з 61

Подовження приголосного відбувається у формі орудного відмінка іменника


А.
нежить
Б.
гордість
В.
кошеня
Г.
подорож
Д.
праматір
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №12 з 61

Правил написання слів іншомовного походження дотримано в рекламному оголошенні


А.
Б.
В.
Г.
Д.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №13 з 61

Граматичну помилку допущено в рядку


А.
яскравіші декорації
Б.
краща інсценізація
В.
найвиразніший монолог
Г.
якнайкраща постановка
Д.
щонайсучасне трактування
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №14 з 61

Не можна замінити дієприслівниковий зворот підрядним обставинним у реченні


А.
Вийшовши з густого соснового лісу, ми побачили велике поле маків.
Б.
Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки.
В.
Квіти згортали пелюстки, відчуваючи наближення нічної прохолоди.
Г.
Почувши про приїзд театру мініатюр, учні зібралися в актовому залі.
Д.
Працюючи в сучасних лабораторіях, потрібно мати глибокі знання.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №15 з 61

Правильною є форма займенника в словосполученні


А.
спілкуватися з їми
Б.
на тім березі ріки
В.
з твоєго району
Г.
до нашіх батьків
Д.
всим підприємцям
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №16 з 61

Прочитайте речення.

Коли переконуєт(1)ся, що все йде за його сценарієм, малюсін(2)кий жайвір починає повіл(3)но, ніби на невидимій ниточ(4)ці, підніматися в т(5)мяну височину.

М’який знак треба писати на місці всіх цифр, окрім


А.
1
Б.
2
В.
3
Г.
4
Д.
5
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №17 з 61

Форму наказового способу має дієслово в словосполученні


А.
терміново подаймо звіт
Б.
терміново подають звіт
В.
терміново подаємо звіт
Г.
терміново подати звіт
Д.
треба терміново подати звіт
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №18 з 61

Неправильно вжито прийменник у реченні


А.
Пожежа спалахнула через недотримання елементарних норм безпеки.
Б.
Уважно прочитайте інформацію про розмір ввізного мита.
В.
Один з енергоблоків електростанції зупинили на вимогу екологів.
Г.
Школярі знову мають вимушені канікули із-за лютих морозів.
Д.
У нашій школі вже кілька років поспіль працює дебатний клуб.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №19 з 61

Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка
А.
любисток, футляр, життєдайний
Б.
м’якість, щиросердий, співають
В.
вуджений, людина, роз’єднання
Г.
щебетання, мільярд, хвилястий
Д.
заощаджений, з’ясовування, явір
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №20 з 61

Розділові знаки при передачі чужої мови правильно вжито в реченні


А.
Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.
Б.
Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну».
В.
«Ще б ми стільки прочитали, як ти, — докинула Василина і пояснила подрузі: — Взимку цілі ночі просиджує над книжками».
Г.
Коли садили капусту, господарка хапалася за голову — «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»
Д.
«А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №21 з 61

Граматично правильна відповідь на запитання «Котра година?»


А.
дванадцять тридцять
Б.
половина дев’ятої
В.
десять хвилин першої
Г.
без двадцяти десять
Д.
за п’ять одинадцята
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №22 з 61

Складнопідрядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення «Спадала безмісячна ніч...» обрати


А.
якось журливо ставало на душі.
Б.
неначе занурюючи все в темряву.
В.
однак на ґанку ще точилася розмова.
Г.
так що все птаство затихло.
Д.
насувався лячний присмерк.
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №23 з 61

Звук [ґ] треба вимовляти в обох словах рядка


А.
об..рунтувати, во..зальний
Б.
за..ратований, нама..атися
В.
..удзичок, перемо..ти
Г.
а..русовий, домо..тися
Д.
по..ратися, ..атунок
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №24 з 61

З’ясуйте синтаксичну роль виділених слів (цифра позначає наступне слово).

Мова (1)Гоголя — це своєрідний український (2)«говір» за мелодикою, синтаксисом, словником, тому важко рівнопотужно перекласти (3)Гоголя українською: втрачається (4)неповторний аромат українськості.


1.
Гоголя
2.
«говір»
3.
Гоголя
4.
неповторний
А.
іменна частина присудка
Б.
прямий додаток
В.
непрямий додаток
Г.
узгоджене означення
Д.
неузгоджене означення
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №25 з 61

Доберіть приклад до кожного випадку вживання розділового знака на місці крапок.


Розділовий знак
1.
кома
2.
двокрапка
3.
тире
4.
знак оклику
Приклад
А.
О ні … Являйся, зіронько, мені хоч в сні.
Б.
Така терпка, така остання … правда, закута в мармур майже римських строф.
В.
Щасливиця … я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні.
Г.
Я з тобою все життя поділю … хліб і сіль і краплину щастя.
Д.
Страшно впасти у кайдани, умирать в неволі, а ще гірше … спати, спати і спати на волі.
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №26 з 61

З’ясуйте вид поданих простих речень.


Вид речення
1.
означено-особове
2.
неозначено-особове
3.
узагальнено-особове
4.
безособове
Приклад
А.
Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони.
Б.
Учи дітей не страшкою, а ласкою.
В.
Із можливого в чудесне перекинуто мости.
Г.
Вечірнє сонце, дякую за день!
Д.
Яка орда нам гідність потоптала?
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №27 з 61

Доберіть українські відповідники до іншомовних слів.


Іншомовне слово
1.
критерій
2.
фіаско
3.
фактор
4.
рецепт
Український відповідник
А.
чинник
Б.
мірило
В.
учення
Г.
припис
Д.
провал
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №28 з 61

З’ясуйте, якими частинами мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

Фрукти й овочі сьогодні містять (1)менше вітамінів і мінералів, (2)ніж містили (3)п’ятдесят (4)років тому.


1.
менше
2.
ніж
3.
п’ятдесят
4.
років
А.
іменник
Б.
числівник
В.
прислівник
Г.
сполучник
Д.
прийменник
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №29 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

«Мій іскрений друже»

(Життєва доля Івана Сошенка)

(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.

(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».

(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.

(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».

(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.

(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.

(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!

(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.

(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.

(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.

(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.

(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.

За Н. Околітенко, журнал «Жінка»

 Зустріч Сошенка з Шевченком у Літньому саду Петербурга є, на думку автора тексту,


А.
замовчуваним історичним фактом
Б.
художнім домислом Шевченка
В.
фактом біографії Шевченка
Г.
фактом зі спогадів Сошенка
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №30 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

«Мій іскрений друже»

(Життєва доля Івана Сошенка)

(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.

(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».

(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.

(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».

(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.

(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.

(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!

(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.

(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.

(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.

(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.

(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.

За Н. Околітенко, журнал «Жінка»

Цитата, винесена в заголовок тексту, належить


А.
Іванові Сошенку
Б.
Тарасові Шевченку
В.
Олександрові Кониському
Г.
Володимирові Орловському
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №31 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

«Мій іскрений друже»

(Життєва доля Івана Сошенка)

(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.

(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».

(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.

(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».

(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.

(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.

(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!

(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.

(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.

(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.

(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.

(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.

За Н. Околітенко, журнал «Жінка»

Синонімом до фразеологізму «вийти в люди» (рядок 13) є


А.
вивести в люди
Б.
винести на люди
В.
вибитися в люди
Г.
вийти на дорогу
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №32 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

«Мій іскрений друже»

(Життєва доля Івана Сошенка)

(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.

(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».

(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.

(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».

(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.

(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.

(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!

(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.

(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.

(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.

(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.

(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.

За Н. Околітенко, журнал «Жінка»

Директор гімназії, говорячи про Сошенка «ви… у Петербургах навчалися» (рядок 47), прагнув висловити йому


А.
повагу
Б.
подив
В.
захват
Г.
зневагу
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №33 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

«Мій іскрений друже»

(Життєва доля Івана Сошенка)

(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.

(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».

(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.

(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».

(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.

(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.

(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!

(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.

(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.

(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.

(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.

(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.

За Н. Околітенко, журнал «Жінка»

За стильовими ознаками текст є


А.
публіцистичним
Б.
науковим
В.
художнім
Г.
розмовним
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №34 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

«Мій іскрений друже»

(Життєва доля Івана Сошенка)

(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.

(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».

(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.

(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».

(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.

(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.

(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!

(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.

(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.

(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.

(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.

(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.

За Н. Околітенко, журнал «Жінка»

Внутрішній аристократизм Сошенка ілюструють усі речення, окрім


А.
«… (Шевченко) нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так принижуватися» (рядки 7–8).
Б.
«Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду, насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті» (рядки 33–35).
В.
«Коли б ви знали, яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва» (рядки 54–55).
Г.
«Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю» (рядки 66–67).
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №35 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

«Мій іскрений друже»

(Життєва доля Івана Сошенка)

(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.

(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».

(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.

(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».

(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.

(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.

(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!

(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.

(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.

(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.

(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.

(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.

За Н. Околітенко, журнал «Жінка»

Засобом міжфразового зв’язку першого та другого речень тексту є


А.
лексичний повтор
Б.
займенник
В.
синонім
Г.
прислівник
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №36 з 61

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

«Мій іскрений друже»

(Життєва доля Івана Сошенка)

(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.

(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».

(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.

(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».

(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.

(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.

(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!

(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.

(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.

(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.

(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.

(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.

За Н. Околітенко, журнал «Жінка»

Слово, виділене в реченні «Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що колись погнала його до столиці: даний Богом талант» (рядки 51–52), означає


А.
додатково працювати
Б.
весело проводити час
В.
безоплатно працювати
Г.
несумлінно працювати
АБВГ

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №37 з 61

Заклик

Годі тобі, пане-брате,
Ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу.
Та йди воювати!

містить

 


А.
дума
Б.
історична пісня
В.
народна балада
Г.
календарно-обрядова пісня
Д.
соціально-побутова пісня
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №38 з 61

У рядках

Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло

вжито


А.
інверсію
Б.
антитезу
В.
анафору
Г.
асонанс
Д.
алітерацію
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №39 з 61

«Золото — не дівка!.. Красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця», — так схарактеризовано героїню твору


А.
«Чорна рада»
Б.
«Інститутка»
В.
«Наталка Полтавка»
Г.
«Людина»
Д.
«Маруся»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №40 з 61

«Запорожжя споконвіку було серцем українським, на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались», — пише автор твору


А.
«Чорна рада»
Б.
«Вершники»
В.
«Камінний хрест»
Г.
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Д.
«Тіні забутих предків»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №41 з 61

Закликом до українців

Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!

закінчується твір


А.
«Гайдамаки»
Б.
«Катерина»
В.
«Сон» («У всякого своя доля»)
Г.
«І мертвим, і живим...»
Д.
«Заповіт»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №42 з 61

Провідним мотивом твору «І все-таки до тебе думка лине…» є


А.
цінність дружніх стосунків
Б.
любов до рідного краю
В.
нев’януче почуття до коханого
Г.
замилування українською природою
Д.
вдячність матері за її щиру любов
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №43 з 61

Переконання в тому, що

Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі

висловлене у творі


А.
Григорія Сковороди
Б.
Івана Котляревського
В.
Тараса Шевченка
Г.
Лесі Українки
Д.
Івана Франка
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №44 з 61

«Будущина в руках нового покоління, i чим більше вийде з школи людей з чесним i правдивим поглядом на свої обов’язки перед громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!», — заявляє персонаж комедії «Хазяїн»


А.
Зозуля
Б.
Калинович
В.
Феноген
Г.
Зеленський
Д.
Лiхтаренко
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №45 з 61

Українській письменниці та громадському діячеві Наталі Кобринській присвячено твір


А.
Марка Вовчка
Б.
Василя Стефаника
В.
Михайла Коцюбинського
Г.
Івана Франка
Д.
Ольги Кобилянської
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №46 з 61

Головним героєм твору «Камінний хрест» є


А.
Іван Дідух
Б.
Гнат Кухарчук
В.
Іван Палійчук
Г.
Терентій Пузир
Д.
Нечипор Вареник
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №47 з 61

У рядках

Він народився під такою зіркою,
що щось в душі двоїлося йому.
Від того кидавсь берега до того.
Любив достаток і любив пісні

схарактеризовано героя твору


А.
Тараса Шевченка
Б.
Ліни Костенко
В.
Івана Франка
Г.
Лесі Українки
Д.
Андрія Малишка
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №48 з 61

Рядки

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги

належать


А.
Іванові Драчу
Б.
Василеві Стусу
В.
Дмитрові Павличку
Г.
Володимирові Сосюрі
Д.
Василеві Симоненку
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №49 з 61

Літературне угруповання ВАПЛІТЕ очолював


А.
Павло Тичина
Б.
Іван Багряний
В.
Юрій Яновський
Г.
Євген Маланюк
Д.
Микола Хвильовий
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №50 з 61

На тлі Громадянської війни 1917–1921 років розгортаються події твору


А.
«Intermezzo»
Б.
«Жовтий князь»
В.
«Вершники»
Г.
«Тигролови»
Д.
«Україна в огні»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №51 з 61

Лаврін Запорожець є персонажем твору


А.
«Зачарована Десна»
Б.
«Три зозулі з поклоном»
В.
«Вершники»
Г.
«Мина Мазайло»
Д.
«Україна в огні»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №52 з 61

Риторичне запитання «Ви знаєте, як липа шелестить?» поставив


А.
Володимир Сосюра
Б.
Андрій Малишко
В.
Дмитро Павличко
Г.
Павло Тичина
Д.
Василь Симоненко
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №53 з 61

Письменник Павло Губенко відомий читачеві під псевдонімом


А.
Микола Куліш
Б.
Остап Вишня
В.
Микола Хвильовий
Г.
Улас Самчук
Д.
Григір Тютюнник
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №54 з 61

Автором «Балади про соняшник» є


А.
Василь Стус
Б.
Ліна Костенко
В.
Дмитро Павличко
Г.
Іван Драч
Д.
Андрій Малишко
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №55 з 61

З-поміж перелічених творів сонетом є


А.
«Сучасники»
Б.
«Лебеді материнства»
В.
«Сто років, як сконала Січ»
Г.
«На колимськім морозі калина»
Д.
«Шевченко»
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №56 з 61

Життєвий принцип «ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи» сповідує персонаж твору Івана Багряного


А.
Медвин
Б.
Наталка Сірківна
В.
Григорій Многогрішний
Г.
Григорій Сірко
Д.
старий Сірко
АБВГД

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

Завдання №57 з 61

Установіть відповідність між назвою та автором твору


Назва твору
1.
«Сто років, як сконала Січ»
2.
«Я (Романтика)»
3.
«Вершники»
4.
«Любіть Україну»
Автор твору
А.
Юрій Яновський
Б.
Володимир Сосюра
В.
Марко Вовчок
Г.
Микола Хвильовий
Д.
Василь Стус
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №58 з 61

Установіть відповідність між провідною темою та персонажем твору


Тема твору
1.
українізація 1920-х років
2.
голодомор 1932–1933 років
3.
розповідь про щире і вірне кохання
4.
вимушена еміграція українських селян
Персонаж твору
А.
Марфа Яркова
Б.
Іван Дідух
В.
Тагабат
Г.
дядько Тарас
Д.
Андрійко Катранник
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №59 з 61

Установіть відповідність між жанром і персонажем твору


Жанр твору
1.
комедія
2.
повість
3.
роман
4.
поема
Персонаж твору
А.
Григорій Многогрішний
Б.
Дідона
В.
Палагна
Г.
Іван Дідух
Д.
Мокій Мазайло
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №60 з 61

Установіть відповідність між персонажем і назвою твору


Персонаж твору
1.
Отроходін
2.
Григорій Бобренко
3.
доктор Тагабат
4.
Христя Хуторна
Назва твору
А.
«Вершники»
Б.
«Жовтий князь»
В.
«Я (Романтика)»
Г.
«Україна в огні»
Д.
«Маруся Чурай»
АБВГД
1
2
3
4

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)

Завдання №61 з 61

Завдання власного висловлювання 

Підтримайте чи спростуйте думку:

Поразка – це наука. Ніяка перемога так не вчить.

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, які найкраще підтвердять Ваші міркування. Проілюструйте Ваші думки прикладами з художньої літератури (зазначте назву твору, укажіть проблему, порушену письменником, художній образ, за допомогою якого проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.



Завдання відкритої форми з розгорнутою відповіддю

Вибрати іншу сесію
Fatline
Hosting Ukraine Hosting Ukraine