Фразеологічний зворот ужито в рядку

Складним є речення

Не відмінюються всі слова рядка

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1)Постукала весна в прозорий кришталь вікон, торкнулася серця лоскітливим подихом травня й невтримно поманила в замріянний гай. (2)А в гаю синіми вогниками коливаються на тонких стебельцях проліски. (3)Схожі вони на бірюзові намистинки розгублені чиєюсь невинною рукою між вузеньких листочків боязкої травиці. (4)Може, то безжурний жайвір бризнув на галявину іскри невичерпного натхнення чи соромлива синичка розсипала зерна свого пестливого співу?

Орфографічну помилку допущено в слові

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1)Постукала весна в прозорий кришталь вікон, торкнулася серця лоскітливим подихом травня й невтримно поманила в замріянний гай. (2)А в гаю синіми вогниками коливаються на тонких стебельцях проліски. (3)Схожі вони на бірюзові намистинки розгублені чиєюсь невинною рукою між вузеньких листочків боязкої травиці. (4)Може, то безжурний жайвір бризнув на галявину іскри невичерпного натхнення чи соромлива синичка розсипала зерна свого пестливого співу?

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1)Постукала весна в прозорий кришталь вікон, торкнулася серця лоскітливим подихом травня й невтримно поманила в замріянний гай. (2)А в гаю синіми вогниками коливаються на тонких стебельцях проліски. (3)Схожі вони на бірюзові намистинки розгублені чиєюсь невинною рукою між вузеньких листочків боязкої травиці. (4)Може, то безжурний жайвір бризнув на галявину іскри невичерпного натхнення чи соромлива синичка розсипала зерна свого пестливого співу?

Вставне слово є в реченні

Літеру е на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Усі слова написані правильно в рядку

Апостроф пишеться в усіх словах рядка

Подвоєння літер відбувається в усіх словах рядка

Форми ступенів порівняння прикметників правильно утворено в рядку

Граматично правильне продовження речення «Обираючи стиль одягу,..» подано в рядку

Граматично правильно утворено словосполучення

Правильно узгоджений числівник з іменником у реченні

Сполучник умови вжито в реченні

Правильно утворено всі імена по батькові в рядку

Кома НЕ СТАВИТЬСЯ в реченні (розділові знаки пропущені)

Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка

Граматично правильно побудовано речення

Правильно утворені дієслівні форми в рядку

Складносурядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення «Зранку ми почали непокоїтися…» обрати

Підкреслена буква позначає той самий звук в усіх словах рядка

Доберіть до фразеологізмів антоніми

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

На сонячному пагорбі, (1)неподалік уже (2)давним-давно запустілого старовинного маєтку, стоїть школа, (3)мурована з червоної (4)вогнетривкої цегли.

Утворіть граматично правильні словосполучення, поєднавши слова, позначені цифрами, та форми слова, позначені буквами

З’ясуйте, яким членом речення є виділені слова

З’ясуйте вид підрядних речень у наведених прикладах

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Квітка на асфальті

(1-4) Далеко не всім у нас відома Квітка Цісик — американка українського походження,
майже містична співачка. Ця аудіомісіонерка зробила для пропаганди української душі
у світі, мабуть, більше, ніж президенти. Її неповторне виконання — просвітлена
приреченість, а її доля — фатальний відхід майже на зльоті.

(5-9) Ті, хто чув її композиції (а це відомі пісні, у тому числі «Два кольори», «Я піду в
далекі гори», «Чуєш, брате мій»), не можуть звільнитися від їхнього енергетичного
впливу. Перший диск записаний 1980-го, другий — через дев’ять років. Кожен з
«утаємничених» у її творчість може розповісти, як уперше почув і здивувався:
«А звідки тут янголи?».

(10-13) Виявилося, янгол поселився у старій касеті. Хіба вгадаєш, у якій подобі
Творець відправляє на землю своїх гінців, і хіба завбачиш, якої миті він покличе
їх назад? От тільки ті 1990-ті були не янгольські. І ніщо не віщувало появи цього
голосу «нізвідки» — на диво місцевій естраді.

(14-16) Зірок тоді наплодилося необлікована кількість. Більше, ніж на небі. Творець
навіть розгубився... Але ж душа все одно лишалася байдужою до підступів.
Тріскотіть, співайте, вийте! А ми, можливо, й дочекаємося свого — янгола?

(17-19) …І тут доведеться згадати добрим словом свідомих українських піратів.
Спасибі, друзі, за те, що з далекого берега доставляли в тривожний час не тільки
товари народного вжитку, а й перлини у вигляді касет — цю саму Квітку.

(20-28) Після того, як її записи стали проникати в місцеві програвачі й у деякі серця,
з’явилися легенди. Адже багато хто чув, але ніхто не бачив, а голос хвилював.
Казали, ніби її предки — із аристократичного музичного роду, наче в Америці вона
вмирає від хвороби. І співає на паперті українських пісень, бо «не має на що жити!».
І то правда: у деяких її піснях проривалося щось зрошене сльозою розлуки, благанням
про милість. Ніби стоїть ця гарна дівчина посеред Брукліна, коханим покинута, долею
скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно.
І я навіть уявляв собі її самозаглиблений погляд і відсторонену байдужість до світу.
Оскільки і світ байдужий до неї, бо в ньому місце не квіткам, а будякам.

(29-33) Згодом усе виявилося не таким драматичним. У дівчини справді було
романтичне минуле. Її родина ніколи не забувала про рідну землю, на якій тільки
у мріях і ростуть виняткові квіти. І долю доньки, названої вигадливо, як для
техногенної Америки, — Квіткою, її батьки бачили виключно в музичному
орнаменті.

(34-38) Квітка вступила до нью-йоркської консерваторії. Та розчарую
шанувальників американської мрії. Оперне майбутнє не склалося, а її
мериканською «дійсністю» стає... рекламний конвеєр, і ось вона —
цей янгол — співає дивним тембром сто мільйонів разів якісь «трелі»-заставки
для кока-коли.

(39-43) Було в її кар’єрі й залучення до «великого» кіно. Але це так – мимохідь –
так і не розквітла для «Оскара». Але родичі чітко усвідомили: призначення цього
херувима не кока-кола, а щось неземне. Те, що залишається тільки у творчості.
Тому і сподобилися допомогти їй у «сімейній вигадці» — записі українських пісень,
які вона ввібрала з материнським молоком.

(44-49) Свої кревні 200 тисяч доларів ця вродлива й розкута американка вкладає
в «український проект». У сімейні альбоми. Ніби «не для продажу». Українська —
не найдосконаліша в її розмовній мові (м’яко кажучи). Але вимову контролює мама.
У результаті народжується щось ніким не очікуване... Наче «відкриваючи» для
себе українську мову, Квітка «з чистого аркуша» розповідає відомі пісенні сюжети.
А ми сприймаємо їх — «як уперше».

(50-54) Виконує хрестоматійні «Два кольори». Мільярд разів чуті. Але небесний
тембр — мимохіть — ніби вириває зі строфи одне слово: «Червоне — то любов,
а чорне — то-о-о-о… журба». І в «то-о-о» — горе знання і небажання зустріти
«журбу». Вона немовби відтягує цю зустріч і хоче залишитися на іншому кінці
«кольору» — тільки в любові.

(55-57) «Чуєш, брате мій...» — про смерть на чужині. Співає, як поминальну
молитву. Голос злегка тремтить. У кожній інтонації — прощання. І це, скажете,
не передчуття янгола, якому невдовзі доведеться... «повернутися»?

(58-59) 1998-го вона й розтанула свічкою на «рідній чужині» — від невиліковної
хвороби.

(60-67) ...Ще вона фантастично записала за дев’ять років до смерті «Я піду в
далекі гори». І саме в американської українки виявилося найбагатше змістове
й емоційне аранжування. Так виходить... коли «як уперше». Магнетичний
тембр летить над Карпатами, а там — загублений Іван із «Тіней забутих
предків» усе шукає і шукає свою Марічку. Вслухайтеся — пригадаєте фільм...
До речі, хто знав, що вже інший янгол зовсім в інший час пролетить над
Карпатами і торкнеться крилом тоді ще маловідомого режисера, і в результаті
народиться «кіномелодія» на всі часи. І ніхто ніколи переспівати її не зможе.

(68-71) Саму Квітку дехто намагався «переспівати». Тільки без усіляких реклам
поціновувач якщо шукає, то знаходить не удаваних, а справжню. Ніякі продюсери
не «прорахували» б подібну Квітку, яка співає. Співає за океаном, а українську
душу відчуває глибше, ніж ті, що з нашого «асфальту».

(72-73) Як і раніше, вона існує не «всупереч», а просто окремо. Хто почує — той
молодець. У її голосі — туга за надіями марними, гарними, такими — як у «раю».

За О. Вергелісом, газета «Дзеркало тижня» (764 сл.)

Перша частина використаного в тексті авторського неологізму «аудіомісіонерка» (рядок 2) стосується звукозапису, а друга –

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Квітка на асфальті

(1-4) Далеко не всім у нас відома Квітка Цісик — американка українського походження,
майже містична співачка. Ця аудіомісіонерка зробила для пропаганди української душі
у світі, мабуть, більше, ніж президенти. Її неповторне виконання — просвітлена
приреченість, а її доля — фатальний відхід майже на зльоті.

(5-9) Ті, хто чув її композиції (а це відомі пісні, у тому числі «Два кольори», «Я піду в
далекі гори», «Чуєш, брате мій»), не можуть звільнитися від їхнього енергетичного
впливу. Перший диск записаний 1980-го, другий — через дев’ять років. Кожен з
«утаємничених» у її творчість може розповісти, як уперше почув і здивувався:
«А звідки тут янголи?».

(10-13) Виявилося, янгол поселився у старій касеті. Хіба вгадаєш, у якій подобі
Творець відправляє на землю своїх гінців, і хіба завбачиш, якої миті він покличе
їх назад? От тільки ті 1990-ті були не янгольські. І ніщо не віщувало появи цього
голосу «нізвідки» — на диво місцевій естраді.

(14-16) Зірок тоді наплодилося необлікована кількість. Більше, ніж на небі. Творець
навіть розгубився... Але ж душа все одно лишалася байдужою до підступів.
Тріскотіть, співайте, вийте! А ми, можливо, й дочекаємося свого — янгола?

(17-19) …І тут доведеться згадати добрим словом свідомих українських піратів.
Спасибі, друзі, за те, що з далекого берега доставляли в тривожний час не тільки
товари народного вжитку, а й перлини у вигляді касет — цю саму Квітку.

(20-28) Після того, як її записи стали проникати в місцеві програвачі й у деякі серця,
з’явилися легенди. Адже багато хто чув, але ніхто не бачив, а голос хвилював.
Казали, ніби її предки — із аристократичного музичного роду, наче в Америці вона
вмирає від хвороби. І співає на паперті українських пісень, бо «не має на що жити!».
І то правда: у деяких її піснях проривалося щось зрошене сльозою розлуки, благанням
про милість. Ніби стоїть ця гарна дівчина посеред Брукліна, коханим покинута, долею
скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно.
І я навіть уявляв собі її самозаглиблений погляд і відсторонену байдужість до світу.
Оскільки і світ байдужий до неї, бо в ньому місце не квіткам, а будякам.

(29-33) Згодом усе виявилося не таким драматичним. У дівчини справді було
романтичне минуле. Її родина ніколи не забувала про рідну землю, на якій тільки
у мріях і ростуть виняткові квіти. І долю доньки, названої вигадливо, як для
техногенної Америки, — Квіткою, її батьки бачили виключно в музичному
орнаменті.

(34-38) Квітка вступила до нью-йоркської консерваторії. Та розчарую
шанувальників американської мрії. Оперне майбутнє не склалося, а її
мериканською «дійсністю» стає... рекламний конвеєр, і ось вона —
цей янгол — співає дивним тембром сто мільйонів разів якісь «трелі»-заставки
для кока-коли.

(39-43) Було в її кар’єрі й залучення до «великого» кіно. Але це так – мимохідь –
так і не розквітла для «Оскара». Але родичі чітко усвідомили: призначення цього
херувима не кока-кола, а щось неземне. Те, що залишається тільки у творчості.
Тому і сподобилися допомогти їй у «сімейній вигадці» — записі українських пісень,
які вона ввібрала з материнським молоком.

(44-49) Свої кревні 200 тисяч доларів ця вродлива й розкута американка вкладає
в «український проект». У сімейні альбоми. Ніби «не для продажу». Українська —
не найдосконаліша в її розмовній мові (м’яко кажучи). Але вимову контролює мама.
У результаті народжується щось ніким не очікуване... Наче «відкриваючи» для
себе українську мову, Квітка «з чистого аркуша» розповідає відомі пісенні сюжети.
А ми сприймаємо їх — «як уперше».

(50-54) Виконує хрестоматійні «Два кольори». Мільярд разів чуті. Але небесний
тембр — мимохіть — ніби вириває зі строфи одне слово: «Червоне — то любов,
а чорне — то-о-о-о… журба». І в «то-о-о» — горе знання і небажання зустріти
«журбу». Вона немовби відтягує цю зустріч і хоче залишитися на іншому кінці
«кольору» — тільки в любові.

(55-57) «Чуєш, брате мій...» — про смерть на чужині. Співає, як поминальну
молитву. Голос злегка тремтить. У кожній інтонації — прощання. І це, скажете,
не передчуття янгола, якому невдовзі доведеться... «повернутися»?

(58-59) 1998-го вона й розтанула свічкою на «рідній чужині» — від невиліковної
хвороби.

(60-67) ...Ще вона фантастично записала за дев’ять років до смерті «Я піду в
далекі гори». І саме в американської українки виявилося найбагатше змістове
й емоційне аранжування. Так виходить... коли «як уперше». Магнетичний
тембр летить над Карпатами, а там — загублений Іван із «Тіней забутих
предків» усе шукає і шукає свою Марічку. Вслухайтеся — пригадаєте фільм...
До речі, хто знав, що вже інший янгол зовсім в інший час пролетить над
Карпатами і торкнеться крилом тоді ще маловідомого режисера, і в результаті
народиться «кіномелодія» на всі часи. І ніхто ніколи переспівати її не зможе.

(68-71) Саму Квітку дехто намагався «переспівати». Тільки без усіляких реклам
поціновувач якщо шукає, то знаходить не удаваних, а справжню. Ніякі продюсери
не «прорахували» б подібну Квітку, яка співає. Співає за океаном, а українську
душу відчуває глибше, ніж ті, що з нашого «асфальту».

(72-73) Як і раніше, вона існує не «всупереч», а просто окремо. Хто почує — той
молодець. У її голосі — туга за надіями марними, гарними, такими — як у «раю».

За О. Вергелісом, газета «Дзеркало тижня» (764 сл.)

Слова, мимохідь і мимохіть, ужиті в тексті (рядки 39, 51)

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Квітка на асфальті

(1-4) Далеко не всім у нас відома Квітка Цісик — американка українського походження,
майже містична співачка. Ця аудіомісіонерка зробила для пропаганди української душі
у світі, мабуть, більше, ніж президенти. Її неповторне виконання — просвітлена
приреченість, а її доля — фатальний відхід майже на зльоті.

(5-9) Ті, хто чув її композиції (а це відомі пісні, у тому числі «Два кольори», «Я піду в
далекі гори», «Чуєш, брате мій»), не можуть звільнитися від їхнього енергетичного
впливу. Перший диск записаний 1980-го, другий — через дев’ять років. Кожен з
«утаємничених» у її творчість може розповісти, як уперше почув і здивувався:
«А звідки тут янголи?».

(10-13) Виявилося, янгол поселився у старій касеті. Хіба вгадаєш, у якій подобі
Творець відправляє на землю своїх гінців, і хіба завбачиш, якої миті він покличе
їх назад? От тільки ті 1990-ті були не янгольські. І ніщо не віщувало появи цього
голосу «нізвідки» — на диво місцевій естраді.

(14-16) Зірок тоді наплодилося необлікована кількість. Більше, ніж на небі. Творець
навіть розгубився... Але ж душа все одно лишалася байдужою до підступів.
Тріскотіть, співайте, вийте! А ми, можливо, й дочекаємося свого — янгола?

(17-19) …І тут доведеться згадати добрим словом свідомих українських піратів.
Спасибі, друзі, за те, що з далекого берега доставляли в тривожний час не тільки
товари народного вжитку, а й перлини у вигляді касет — цю саму Квітку.

(20-28) Після того, як її записи стали проникати в місцеві програвачі й у деякі серця,
з’явилися легенди. Адже багато хто чув, але ніхто не бачив, а голос хвилював.
Казали, ніби її предки — із аристократичного музичного роду, наче в Америці вона
вмирає від хвороби. І співає на паперті українських пісень, бо «не має на що жити!».
І то правда: у деяких її піснях проривалося щось зрошене сльозою розлуки, благанням
про милість. Ніби стоїть ця гарна дівчина посеред Брукліна, коханим покинута, долею
скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно.
І я навіть уявляв собі її самозаглиблений погляд і відсторонену байдужість до світу.
Оскільки і світ байдужий до неї, бо в ньому місце не квіткам, а будякам.

(29-33) Згодом усе виявилося не таким драматичним. У дівчини справді було
романтичне минуле. Її родина ніколи не забувала про рідну землю, на якій тільки
у мріях і ростуть виняткові квіти. І долю доньки, названої вигадливо, як для
техногенної Америки, — Квіткою, її батьки бачили виключно в музичному
орнаменті.

(34-38) Квітка вступила до нью-йоркської консерваторії. Та розчарую
шанувальників американської мрії. Оперне майбутнє не склалося, а її
мериканською «дійсністю» стає... рекламний конвеєр, і ось вона —
цей янгол — співає дивним тембром сто мільйонів разів якісь «трелі»-заставки
для кока-коли.

(39-43) Було в її кар’єрі й залучення до «великого» кіно. Але це так – мимохідь –
так і не розквітла для «Оскара». Але родичі чітко усвідомили: призначення цього
херувима не кока-кола, а щось неземне. Те, що залишається тільки у творчості.
Тому і сподобилися допомогти їй у «сімейній вигадці» — записі українських пісень,
які вона ввібрала з материнським молоком.

(44-49) Свої кревні 200 тисяч доларів ця вродлива й розкута американка вкладає
в «український проект». У сімейні альбоми. Ніби «не для продажу». Українська —
не найдосконаліша в її розмовній мові (м’яко кажучи). Але вимову контролює мама.
У результаті народжується щось ніким не очікуване... Наче «відкриваючи» для
себе українську мову, Квітка «з чистого аркуша» розповідає відомі пісенні сюжети.
А ми сприймаємо їх — «як уперше».

(50-54) Виконує хрестоматійні «Два кольори». Мільярд разів чуті. Але небесний
тембр — мимохіть — ніби вириває зі строфи одне слово: «Червоне — то любов,
а чорне — то-о-о-о… журба». І в «то-о-о» — горе знання і небажання зустріти
«журбу». Вона немовби відтягує цю зустріч і хоче залишитися на іншому кінці
«кольору» — тільки в любові.

(55-57) «Чуєш, брате мій...» — про смерть на чужині. Співає, як поминальну
молитву. Голос злегка тремтить. У кожній інтонації — прощання. І це, скажете,
не передчуття янгола, якому невдовзі доведеться... «повернутися»?

(58-59) 1998-го вона й розтанула свічкою на «рідній чужині» — від невиліковної
хвороби.

(60-67) ...Ще вона фантастично записала за дев’ять років до смерті «Я піду в
далекі гори». І саме в американської українки виявилося найбагатше змістове
й емоційне аранжування. Так виходить... коли «як уперше». Магнетичний
тембр летить над Карпатами, а там — загублений Іван із «Тіней забутих
предків» усе шукає і шукає свою Марічку. Вслухайтеся — пригадаєте фільм...
До речі, хто знав, що вже інший янгол зовсім в інший час пролетить над
Карпатами і торкнеться крилом тоді ще маловідомого режисера, і в результаті
народиться «кіномелодія» на всі часи. І ніхто ніколи переспівати її не зможе.

(68-71) Саму Квітку дехто намагався «переспівати». Тільки без усіляких реклам
поціновувач якщо шукає, то знаходить не удаваних, а справжню. Ніякі продюсери
не «прорахували» б подібну Квітку, яка співає. Співає за океаном, а українську
душу відчуває глибше, ніж ті, що з нашого «асфальту».

(72-73) Як і раніше, вона існує не «всупереч», а просто окремо. Хто почує — той
молодець. У її голосі — туга за надіями марними, гарними, такими — як у «раю».

За О. Вергелісом, газета «Дзеркало тижня» (764 сл.)

Згадуючи «свідомих українських піратів» (рядки 17-18), автор передусім

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Квітка на асфальті

(1-4) Далеко не всім у нас відома Квітка Цісик — американка українського походження,
майже містична співачка. Ця аудіомісіонерка зробила для пропаганди української душі
у світі, мабуть, більше, ніж президенти. Її неповторне виконання — просвітлена
приреченість, а її доля — фатальний відхід майже на зльоті.

(5-9) Ті, хто чув її композиції (а це відомі пісні, у тому числі «Два кольори», «Я піду в
далекі гори», «Чуєш, брате мій»), не можуть звільнитися від їхнього енергетичного
впливу. Перший диск записаний 1980-го, другий — через дев’ять років. Кожен з
«утаємничених» у її творчість може розповісти, як уперше почув і здивувався:
«А звідки тут янголи?».

(10-13) Виявилося, янгол поселився у старій касеті. Хіба вгадаєш, у якій подобі
Творець відправляє на землю своїх гінців, і хіба завбачиш, якої миті він покличе
їх назад? От тільки ті 1990-ті були не янгольські. І ніщо не віщувало появи цього
голосу «нізвідки» — на диво місцевій естраді.

(14-16) Зірок тоді наплодилося необлікована кількість. Більше, ніж на небі. Творець
навіть розгубився... Але ж душа все одно лишалася байдужою до підступів.
Тріскотіть, співайте, вийте! А ми, можливо, й дочекаємося свого — янгола?

(17-19) …І тут доведеться згадати добрим словом свідомих українських піратів.
Спасибі, друзі, за те, що з далекого берега доставляли в тривожний час не тільки
товари народного вжитку, а й перлини у вигляді касет — цю саму Квітку.

(20-28) Після того, як її записи стали проникати в місцеві програвачі й у деякі серця,
з’явилися легенди. Адже багато хто чув, але ніхто не бачив, а голос хвилював.
Казали, ніби її предки — із аристократичного музичного роду, наче в Америці вона
вмирає від хвороби. І співає на паперті українських пісень, бо «не має на що жити!».
І то правда: у деяких її піснях проривалося щось зрошене сльозою розлуки, благанням
про милість. Ніби стоїть ця гарна дівчина посеред Брукліна, коханим покинута, долею
скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно.
І я навіть уявляв собі її самозаглиблений погляд і відсторонену байдужість до світу.
Оскільки і світ байдужий до неї, бо в ньому місце не квіткам, а будякам.

(29-33) Згодом усе виявилося не таким драматичним. У дівчини справді було
романтичне минуле. Її родина ніколи не забувала про рідну землю, на якій тільки
у мріях і ростуть виняткові квіти. І долю доньки, названої вигадливо, як для
техногенної Америки, — Квіткою, її батьки бачили виключно в музичному
орнаменті.

(34-38) Квітка вступила до нью-йоркської консерваторії. Та розчарую
шанувальників американської мрії. Оперне майбутнє не склалося, а її
мериканською «дійсністю» стає... рекламний конвеєр, і ось вона —
цей янгол — співає дивним тембром сто мільйонів разів якісь «трелі»-заставки
для кока-коли.

(39-43) Було в її кар’єрі й залучення до «великого» кіно. Але це так – мимохідь –
так і не розквітла для «Оскара». Але родичі чітко усвідомили: призначення цього
херувима не кока-кола, а щось неземне. Те, що залишається тільки у творчості.
Тому і сподобилися допомогти їй у «сімейній вигадці» — записі українських пісень,
які вона ввібрала з материнським молоком.

(44-49) Свої кревні 200 тисяч доларів ця вродлива й розкута американка вкладає
в «український проект». У сімейні альбоми. Ніби «не для продажу». Українська —
не найдосконаліша в її розмовній мові (м’яко кажучи). Але вимову контролює мама.
У результаті народжується щось ніким не очікуване... Наче «відкриваючи» для
себе українську мову, Квітка «з чистого аркуша» розповідає відомі пісенні сюжети.
А ми сприймаємо їх — «як уперше».

(50-54) Виконує хрестоматійні «Два кольори». Мільярд разів чуті. Але небесний
тембр — мимохіть — ніби вириває зі строфи одне слово: «Червоне — то любов,
а чорне — то-о-о-о… журба». І в «то-о-о» — горе знання і небажання зустріти
«журбу». Вона немовби відтягує цю зустріч і хоче залишитися на іншому кінці
«кольору» — тільки в любові.

(55-57) «Чуєш, брате мій...» — про смерть на чужині. Співає, як поминальну
молитву. Голос злегка тремтить. У кожній інтонації — прощання. І це, скажете,
не передчуття янгола, якому невдовзі доведеться... «повернутися»?

(58-59) 1998-го вона й розтанула свічкою на «рідній чужині» — від невиліковної
хвороби.

(60-67) ...Ще вона фантастично записала за дев’ять років до смерті «Я піду в
далекі гори». І саме в американської українки виявилося найбагатше змістове
й емоційне аранжування. Так виходить... коли «як уперше». Магнетичний
тембр летить над Карпатами, а там — загублений Іван із «Тіней забутих
предків» усе шукає і шукає свою Марічку. Вслухайтеся — пригадаєте фільм...
До речі, хто знав, що вже інший янгол зовсім в інший час пролетить над
Карпатами і торкнеться крилом тоді ще маловідомого режисера, і в результаті
народиться «кіномелодія» на всі часи. І ніхто ніколи переспівати її не зможе.

(68-71) Саму Квітку дехто намагався «переспівати». Тільки без усіляких реклам
поціновувач якщо шукає, то знаходить не удаваних, а справжню. Ніякі продюсери
не «прорахували» б подібну Квітку, яка співає. Співає за океаном, а українську
душу відчуває глибше, ніж ті, що з нашого «асфальту».

(72-73) Як і раніше, вона існує не «всупереч», а просто окремо. Хто почує — той
молодець. У її голосі — туга за надіями марними, гарними, такими — як у «раю».

За О. Вергелісом, газета «Дзеркало тижня» (764 сл.)

Пишучи, що Квітка Цісик стоїть «посеред Брукліна, коханим покинута, долею скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно» (рядки 25-26), автор прагне

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Квітка на асфальті

(1-4) Далеко не всім у нас відома Квітка Цісик — американка українського походження,
майже містична співачка. Ця аудіомісіонерка зробила для пропаганди української душі
у світі, мабуть, більше, ніж президенти. Її неповторне виконання — просвітлена
приреченість, а її доля — фатальний відхід майже на зльоті.

(5-9) Ті, хто чув її композиції (а це відомі пісні, у тому числі «Два кольори», «Я піду в
далекі гори», «Чуєш, брате мій»), не можуть звільнитися від їхнього енергетичного
впливу. Перший диск записаний 1980-го, другий — через дев’ять років. Кожен з
«утаємничених» у її творчість може розповісти, як уперше почув і здивувався:
«А звідки тут янголи?».

(10-13) Виявилося, янгол поселився у старій касеті. Хіба вгадаєш, у якій подобі
Творець відправляє на землю своїх гінців, і хіба завбачиш, якої миті він покличе
їх назад? От тільки ті 1990-ті були не янгольські. І ніщо не віщувало появи цього
голосу «нізвідки» — на диво місцевій естраді.

(14-16) Зірок тоді наплодилося необлікована кількість. Більше, ніж на небі. Творець
навіть розгубився... Але ж душа все одно лишалася байдужою до підступів.
Тріскотіть, співайте, вийте! А ми, можливо, й дочекаємося свого — янгола?

(17-19) …І тут доведеться згадати добрим словом свідомих українських піратів.
Спасибі, друзі, за те, що з далекого берега доставляли в тривожний час не тільки
товари народного вжитку, а й перлини у вигляді касет — цю саму Квітку.

(20-28) Після того, як її записи стали проникати в місцеві програвачі й у деякі серця,
з’явилися легенди. Адже багато хто чув, але ніхто не бачив, а голос хвилював.
Казали, ніби її предки — із аристократичного музичного роду, наче в Америці вона
вмирає від хвороби. І співає на паперті українських пісень, бо «не має на що жити!».
І то правда: у деяких її піснях проривалося щось зрошене сльозою розлуки, благанням
про милість. Ніби стоїть ця гарна дівчина посеред Брукліна, коханим покинута, долею
скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно.
І я навіть уявляв собі її самозаглиблений погляд і відсторонену байдужість до світу.
Оскільки і світ байдужий до неї, бо в ньому місце не квіткам, а будякам.

(29-33) Згодом усе виявилося не таким драматичним. У дівчини справді було
романтичне минуле. Її родина ніколи не забувала про рідну землю, на якій тільки
у мріях і ростуть виняткові квіти. І долю доньки, названої вигадливо, як для
техногенної Америки, — Квіткою, її батьки бачили виключно в музичному
орнаменті.

(34-38) Квітка вступила до нью-йоркської консерваторії. Та розчарую
шанувальників американської мрії. Оперне майбутнє не склалося, а її
мериканською «дійсністю» стає... рекламний конвеєр, і ось вона —
цей янгол — співає дивним тембром сто мільйонів разів якісь «трелі»-заставки
для кока-коли.

(39-43) Було в її кар’єрі й залучення до «великого» кіно. Але це так – мимохідь –
так і не розквітла для «Оскара». Але родичі чітко усвідомили: призначення цього
херувима не кока-кола, а щось неземне. Те, що залишається тільки у творчості.
Тому і сподобилися допомогти їй у «сімейній вигадці» — записі українських пісень,
які вона ввібрала з материнським молоком.

(44-49) Свої кревні 200 тисяч доларів ця вродлива й розкута американка вкладає
в «український проект». У сімейні альбоми. Ніби «не для продажу». Українська —
не найдосконаліша в її розмовній мові (м’яко кажучи). Але вимову контролює мама.
У результаті народжується щось ніким не очікуване... Наче «відкриваючи» для
себе українську мову, Квітка «з чистого аркуша» розповідає відомі пісенні сюжети.
А ми сприймаємо їх — «як уперше».

(50-54) Виконує хрестоматійні «Два кольори». Мільярд разів чуті. Але небесний
тембр — мимохіть — ніби вириває зі строфи одне слово: «Червоне — то любов,
а чорне — то-о-о-о… журба». І в «то-о-о» — горе знання і небажання зустріти
«журбу». Вона немовби відтягує цю зустріч і хоче залишитися на іншому кінці
«кольору» — тільки в любові.

(55-57) «Чуєш, брате мій...» — про смерть на чужині. Співає, як поминальну
молитву. Голос злегка тремтить. У кожній інтонації — прощання. І це, скажете,
не передчуття янгола, якому невдовзі доведеться... «повернутися»?

(58-59) 1998-го вона й розтанула свічкою на «рідній чужині» — від невиліковної
хвороби.

(60-67) ...Ще вона фантастично записала за дев’ять років до смерті «Я піду в
далекі гори». І саме в американської українки виявилося найбагатше змістове
й емоційне аранжування. Так виходить... коли «як уперше». Магнетичний
тембр летить над Карпатами, а там — загублений Іван із «Тіней забутих
предків» усе шукає і шукає свою Марічку. Вслухайтеся — пригадаєте фільм...
До речі, хто знав, що вже інший янгол зовсім в інший час пролетить над
Карпатами і торкнеться крилом тоді ще маловідомого режисера, і в результаті
народиться «кіномелодія» на всі часи. І ніхто ніколи переспівати її не зможе.

(68-71) Саму Квітку дехто намагався «переспівати». Тільки без усіляких реклам
поціновувач якщо шукає, то знаходить не удаваних, а справжню. Ніякі продюсери
не «прорахували» б подібну Квітку, яка співає. Співає за океаном, а українську
душу відчуває глибше, ніж ті, що з нашого «асфальту».

(72-73) Як і раніше, вона існує не «всупереч», а просто окремо. Хто почує — той
молодець. У її голосі — туга за надіями марними, гарними, такими — як у «раю».

За О. Вергелісом, газета «Дзеркало тижня» (764 сл.)

Згадка про те, що Квітка Цісик мала в репертуарі дуже відомі пісні, співвідносна з реченням (реченнями)

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Квітка на асфальті

(1-4) Далеко не всім у нас відома Квітка Цісик — американка українського походження,
майже містична співачка. Ця аудіомісіонерка зробила для пропаганди української душі
у світі, мабуть, більше, ніж президенти. Її неповторне виконання — просвітлена
приреченість, а її доля — фатальний відхід майже на зльоті.

(5-9) Ті, хто чув її композиції (а це відомі пісні, у тому числі «Два кольори», «Я піду в
далекі гори», «Чуєш, брате мій»), не можуть звільнитися від їхнього енергетичного
впливу. Перший диск записаний 1980-го, другий — через дев’ять років. Кожен з
«утаємничених» у її творчість може розповісти, як уперше почув і здивувався:
«А звідки тут янголи?».

(10-13) Виявилося, янгол поселився у старій касеті. Хіба вгадаєш, у якій подобі
Творець відправляє на землю своїх гінців, і хіба завбачиш, якої миті він покличе
їх назад? От тільки ті 1990-ті були не янгольські. І ніщо не віщувало появи цього
голосу «нізвідки» — на диво місцевій естраді.

(14-16) Зірок тоді наплодилося необлікована кількість. Більше, ніж на небі. Творець
навіть розгубився... Але ж душа все одно лишалася байдужою до підступів.
Тріскотіть, співайте, вийте! А ми, можливо, й дочекаємося свого — янгола?

(17-19) …І тут доведеться згадати добрим словом свідомих українських піратів.
Спасибі, друзі, за те, що з далекого берега доставляли в тривожний час не тільки
товари народного вжитку, а й перлини у вигляді касет — цю саму Квітку.

(20-28) Після того, як її записи стали проникати в місцеві програвачі й у деякі серця,
з’явилися легенди. Адже багато хто чув, але ніхто не бачив, а голос хвилював.
Казали, ніби її предки — із аристократичного музичного роду, наче в Америці вона
вмирає від хвороби. І співає на паперті українських пісень, бо «не має на що жити!».
І то правда: у деяких її піснях проривалося щось зрошене сльозою розлуки, благанням
про милість. Ніби стоїть ця гарна дівчина посеред Брукліна, коханим покинута, долею
скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно.
І я навіть уявляв собі її самозаглиблений погляд і відсторонену байдужість до світу.
Оскільки і світ байдужий до неї, бо в ньому місце не квіткам, а будякам.

(29-33) Згодом усе виявилося не таким драматичним. У дівчини справді було
романтичне минуле. Її родина ніколи не забувала про рідну землю, на якій тільки
у мріях і ростуть виняткові квіти. І долю доньки, названої вигадливо, як для
техногенної Америки, — Квіткою, її батьки бачили виключно в музичному
орнаменті.

(34-38) Квітка вступила до нью-йоркської консерваторії. Та розчарую
шанувальників американської мрії. Оперне майбутнє не склалося, а її
мериканською «дійсністю» стає... рекламний конвеєр, і ось вона —
цей янгол — співає дивним тембром сто мільйонів разів якісь «трелі»-заставки
для кока-коли.

(39-43) Було в її кар’єрі й залучення до «великого» кіно. Але це так – мимохідь –
так і не розквітла для «Оскара». Але родичі чітко усвідомили: призначення цього
херувима не кока-кола, а щось неземне. Те, що залишається тільки у творчості.
Тому і сподобилися допомогти їй у «сімейній вигадці» — записі українських пісень,
які вона ввібрала з материнським молоком.

(44-49) Свої кревні 200 тисяч доларів ця вродлива й розкута американка вкладає
в «український проект». У сімейні альбоми. Ніби «не для продажу». Українська —
не найдосконаліша в її розмовній мові (м’яко кажучи). Але вимову контролює мама.
У результаті народжується щось ніким не очікуване... Наче «відкриваючи» для
себе українську мову, Квітка «з чистого аркуша» розповідає відомі пісенні сюжети.
А ми сприймаємо їх — «як уперше».

(50-54) Виконує хрестоматійні «Два кольори». Мільярд разів чуті. Але небесний
тембр — мимохіть — ніби вириває зі строфи одне слово: «Червоне — то любов,
а чорне — то-о-о-о… журба». І в «то-о-о» — горе знання і небажання зустріти
«журбу». Вона немовби відтягує цю зустріч і хоче залишитися на іншому кінці
«кольору» — тільки в любові.

(55-57) «Чуєш, брате мій...» — про смерть на чужині. Співає, як поминальну
молитву. Голос злегка тремтить. У кожній інтонації — прощання. І це, скажете,
не передчуття янгола, якому невдовзі доведеться... «повернутися»?

(58-59) 1998-го вона й розтанула свічкою на «рідній чужині» — від невиліковної
хвороби.

(60-67) ...Ще вона фантастично записала за дев’ять років до смерті «Я піду в
далекі гори». І саме в американської українки виявилося найбагатше змістове
й емоційне аранжування. Так виходить... коли «як уперше». Магнетичний
тембр летить над Карпатами, а там — загублений Іван із «Тіней забутих
предків» усе шукає і шукає свою Марічку. Вслухайтеся — пригадаєте фільм...
До речі, хто знав, що вже інший янгол зовсім в інший час пролетить над
Карпатами і торкнеться крилом тоді ще маловідомого режисера, і в результаті
народиться «кіномелодія» на всі часи. І ніхто ніколи переспівати її не зможе.

(68-71) Саму Квітку дехто намагався «переспівати». Тільки без усіляких реклам
поціновувач якщо шукає, то знаходить не удаваних, а справжню. Ніякі продюсери
не «прорахували» б подібну Квітку, яка співає. Співає за океаном, а українську
душу відчуває глибше, ніж ті, що з нашого «асфальту».

(72-73) Як і раніше, вона існує не «всупереч», а просто окремо. Хто почує — той
молодець. У її голосі — туга за надіями марними, гарними, такими — як у «раю».

За О. Вергелісом, газета «Дзеркало тижня» (764 сл.)

Виходячи з тексту, долю Квітки Цісик НЕ МОЖНА вважати здійсненням американської мрії, бо

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Квітка на асфальті

(1-4) Далеко не всім у нас відома Квітка Цісик — американка українського походження,
майже містична співачка. Ця аудіомісіонерка зробила для пропаганди української душі
у світі, мабуть, більше, ніж президенти. Її неповторне виконання — просвітлена
приреченість, а її доля — фатальний відхід майже на зльоті.

(5-9) Ті, хто чув її композиції (а це відомі пісні, у тому числі «Два кольори», «Я піду в
далекі гори», «Чуєш, брате мій»), не можуть звільнитися від їхнього енергетичного
впливу. Перший диск записаний 1980-го, другий — через дев’ять років. Кожен з
«утаємничених» у її творчість може розповісти, як уперше почув і здивувався:
«А звідки тут янголи?».

(10-13) Виявилося, янгол поселився у старій касеті. Хіба вгадаєш, у якій подобі
Творець відправляє на землю своїх гінців, і хіба завбачиш, якої миті він покличе
їх назад? От тільки ті 1990-ті були не янгольські. І ніщо не віщувало появи цього
голосу «нізвідки» — на диво місцевій естраді.

(14-16) Зірок тоді наплодилося необлікована кількість. Більше, ніж на небі. Творець
навіть розгубився... Але ж душа все одно лишалася байдужою до підступів.
Тріскотіть, співайте, вийте! А ми, можливо, й дочекаємося свого — янгола?

(17-19) …І тут доведеться згадати добрим словом свідомих українських піратів.
Спасибі, друзі, за те, що з далекого берега доставляли в тривожний час не тільки
товари народного вжитку, а й перлини у вигляді касет — цю саму Квітку.

(20-28) Після того, як її записи стали проникати в місцеві програвачі й у деякі серця,
з’явилися легенди. Адже багато хто чув, але ніхто не бачив, а голос хвилював.
Казали, ніби її предки — із аристократичного музичного роду, наче в Америці вона
вмирає від хвороби. І співає на паперті українських пісень, бо «не має на що жити!».
І то правда: у деяких її піснях проривалося щось зрошене сльозою розлуки, благанням
про милість. Ніби стоїть ця гарна дівчина посеред Брукліна, коханим покинута, долею
скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно.
І я навіть уявляв собі її самозаглиблений погляд і відсторонену байдужість до світу.
Оскільки і світ байдужий до неї, бо в ньому місце не квіткам, а будякам.

(29-33) Згодом усе виявилося не таким драматичним. У дівчини справді було
романтичне минуле. Її родина ніколи не забувала про рідну землю, на якій тільки
у мріях і ростуть виняткові квіти. І долю доньки, названої вигадливо, як для
техногенної Америки, — Квіткою, її батьки бачили виключно в музичному
орнаменті.

(34-38) Квітка вступила до нью-йоркської консерваторії. Та розчарую
шанувальників американської мрії. Оперне майбутнє не склалося, а її
мериканською «дійсністю» стає... рекламний конвеєр, і ось вона —
цей янгол — співає дивним тембром сто мільйонів разів якісь «трелі»-заставки
для кока-коли.

(39-43) Було в її кар’єрі й залучення до «великого» кіно. Але це так – мимохідь –
так і не розквітла для «Оскара». Але родичі чітко усвідомили: призначення цього
херувима не кока-кола, а щось неземне. Те, що залишається тільки у творчості.
Тому і сподобилися допомогти їй у «сімейній вигадці» — записі українських пісень,
які вона ввібрала з материнським молоком.

(44-49) Свої кревні 200 тисяч доларів ця вродлива й розкута американка вкладає
в «український проект». У сімейні альбоми. Ніби «не для продажу». Українська —
не найдосконаліша в її розмовній мові (м’яко кажучи). Але вимову контролює мама.
У результаті народжується щось ніким не очікуване... Наче «відкриваючи» для
себе українську мову, Квітка «з чистого аркуша» розповідає відомі пісенні сюжети.
А ми сприймаємо їх — «як уперше».

(50-54) Виконує хрестоматійні «Два кольори». Мільярд разів чуті. Але небесний
тембр — мимохіть — ніби вириває зі строфи одне слово: «Червоне — то любов,
а чорне — то-о-о-о… журба». І в «то-о-о» — горе знання і небажання зустріти
«журбу». Вона немовби відтягує цю зустріч і хоче залишитися на іншому кінці
«кольору» — тільки в любові.

(55-57) «Чуєш, брате мій...» — про смерть на чужині. Співає, як поминальну
молитву. Голос злегка тремтить. У кожній інтонації — прощання. І це, скажете,
не передчуття янгола, якому невдовзі доведеться... «повернутися»?

(58-59) 1998-го вона й розтанула свічкою на «рідній чужині» — від невиліковної
хвороби.

(60-67) ...Ще вона фантастично записала за дев’ять років до смерті «Я піду в
далекі гори». І саме в американської українки виявилося найбагатше змістове
й емоційне аранжування. Так виходить... коли «як уперше». Магнетичний
тембр летить над Карпатами, а там — загублений Іван із «Тіней забутих
предків» усе шукає і шукає свою Марічку. Вслухайтеся — пригадаєте фільм...
До речі, хто знав, що вже інший янгол зовсім в інший час пролетить над
Карпатами і торкнеться крилом тоді ще маловідомого режисера, і в результаті
народиться «кіномелодія» на всі часи. І ніхто ніколи переспівати її не зможе.

(68-71) Саму Квітку дехто намагався «переспівати». Тільки без усіляких реклам
поціновувач якщо шукає, то знаходить не удаваних, а справжню. Ніякі продюсери
не «прорахували» б подібну Квітку, яка співає. Співає за океаном, а українську
душу відчуває глибше, ніж ті, що з нашого «асфальту».

(72-73) Як і раніше, вона існує не «всупереч», а просто окремо. Хто почує — той
молодець. У її голосі — туга за надіями марними, гарними, такими — як у «раю».

За О. Вергелісом, газета «Дзеркало тижня» (764 сл.)

Співачка Квітка Цісик і кінорежисер Сергій Параджанов порівняні в тексті (рядки 62-69), тому що вони

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Квітка на асфальті

(1-4) Далеко не всім у нас відома Квітка Цісик — американка українського походження,
майже містична співачка. Ця аудіомісіонерка зробила для пропаганди української душі
у світі, мабуть, більше, ніж президенти. Її неповторне виконання — просвітлена
приреченість, а її доля — фатальний відхід майже на зльоті.

(5-9) Ті, хто чув її композиції (а це відомі пісні, у тому числі «Два кольори», «Я піду в
далекі гори», «Чуєш, брате мій»), не можуть звільнитися від їхнього енергетичного
впливу. Перший диск записаний 1980-го, другий — через дев’ять років. Кожен з
«утаємничених» у її творчість може розповісти, як уперше почув і здивувався:
«А звідки тут янголи?».

(10-13) Виявилося, янгол поселився у старій касеті. Хіба вгадаєш, у якій подобі
Творець відправляє на землю своїх гінців, і хіба завбачиш, якої миті він покличе
їх назад? От тільки ті 1990-ті були не янгольські. І ніщо не віщувало появи цього
голосу «нізвідки» — на диво місцевій естраді.

(14-16) Зірок тоді наплодилося необлікована кількість. Більше, ніж на небі. Творець
навіть розгубився... Але ж душа все одно лишалася байдужою до підступів.
Тріскотіть, співайте, вийте! А ми, можливо, й дочекаємося свого — янгола?

(17-19) …І тут доведеться згадати добрим словом свідомих українських піратів.
Спасибі, друзі, за те, що з далекого берега доставляли в тривожний час не тільки
товари народного вжитку, а й перлини у вигляді касет — цю саму Квітку.

(20-28) Після того, як її записи стали проникати в місцеві програвачі й у деякі серця,
з’явилися легенди. Адже багато хто чув, але ніхто не бачив, а голос хвилював.
Казали, ніби її предки — із аристократичного музичного роду, наче в Америці вона
вмирає від хвороби. І співає на паперті українських пісень, бо «не має на що жити!».
І то правда: у деяких її піснях проривалося щось зрошене сльозою розлуки, благанням
про милість. Ніби стоїть ця гарна дівчина посеред Брукліна, коханим покинута, долею
скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно.
І я навіть уявляв собі її самозаглиблений погляд і відсторонену байдужість до світу.
Оскільки і світ байдужий до неї, бо в ньому місце не квіткам, а будякам.

(29-33) Згодом усе виявилося не таким драматичним. У дівчини справді було
романтичне минуле. Її родина ніколи не забувала про рідну землю, на якій тільки
у мріях і ростуть виняткові квіти. І долю доньки, названої вигадливо, як для
техногенної Америки, — Квіткою, її батьки бачили виключно в музичному
орнаменті.

(34-38) Квітка вступила до нью-йоркської консерваторії. Та розчарую
шанувальників американської мрії. Оперне майбутнє не склалося, а її
мериканською «дійсністю» стає... рекламний конвеєр, і ось вона —
цей янгол — співає дивним тембром сто мільйонів разів якісь «трелі»-заставки
для кока-коли.

(39-43) Було в її кар’єрі й залучення до «великого» кіно. Але це так – мимохідь –
так і не розквітла для «Оскара». Але родичі чітко усвідомили: призначення цього
херувима не кока-кола, а щось неземне. Те, що залишається тільки у творчості.
Тому і сподобилися допомогти їй у «сімейній вигадці» — записі українських пісень,
які вона ввібрала з материнським молоком.

(44-49) Свої кревні 200 тисяч доларів ця вродлива й розкута американка вкладає
в «український проект». У сімейні альбоми. Ніби «не для продажу». Українська —
не найдосконаліша в її розмовній мові (м’яко кажучи). Але вимову контролює мама.
У результаті народжується щось ніким не очікуване... Наче «відкриваючи» для
себе українську мову, Квітка «з чистого аркуша» розповідає відомі пісенні сюжети.
А ми сприймаємо їх — «як уперше».

(50-54) Виконує хрестоматійні «Два кольори». Мільярд разів чуті. Але небесний
тембр — мимохіть — ніби вириває зі строфи одне слово: «Червоне — то любов,
а чорне — то-о-о-о… журба». І в «то-о-о» — горе знання і небажання зустріти
«журбу». Вона немовби відтягує цю зустріч і хоче залишитися на іншому кінці
«кольору» — тільки в любові.

(55-57) «Чуєш, брате мій...» — про смерть на чужині. Співає, як поминальну
молитву. Голос злегка тремтить. У кожній інтонації — прощання. І це, скажете,
не передчуття янгола, якому невдовзі доведеться... «повернутися»?

(58-59) 1998-го вона й розтанула свічкою на «рідній чужині» — від невиліковної
хвороби.

(60-67) ...Ще вона фантастично записала за дев’ять років до смерті «Я піду в
далекі гори». І саме в американської українки виявилося найбагатше змістове
й емоційне аранжування. Так виходить... коли «як уперше». Магнетичний
тембр летить над Карпатами, а там — загублений Іван із «Тіней забутих
предків» усе шукає і шукає свою Марічку. Вслухайтеся — пригадаєте фільм...
До речі, хто знав, що вже інший янгол зовсім в інший час пролетить над
Карпатами і торкнеться крилом тоді ще маловідомого режисера, і в результаті
народиться «кіномелодія» на всі часи. І ніхто ніколи переспівати її не зможе.

(68-71) Саму Квітку дехто намагався «переспівати». Тільки без усіляких реклам
поціновувач якщо шукає, то знаходить не удаваних, а справжню. Ніякі продюсери
не «прорахували» б подібну Квітку, яка співає. Співає за океаном, а українську
душу відчуває глибше, ніж ті, що з нашого «асфальту».

(72-73) Як і раніше, вона існує не «всупереч», а просто окремо. Хто почує — той
молодець. У її голосі — туга за надіями марними, гарними, такими — як у «раю».

За О. Вергелісом, газета «Дзеркало тижня» (764 сл.)

Ознаками стилю тексту є

Рядки

Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!..

узяті з

Хто з героїв «Слова про похід Ігорів» сказав, що хоче «списа приломити кінець поля Половецького»?

«Той, в кого совість як чистий кришталь» є ідеалом автора твору

Персонаж, який розповідає про театр: «На комедії одні виходять – поговорять, поговорять та й підуть; другі ж вийдуть те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються…», це

Образ нескореного титана Прометея є в творі

Віршовий розмір «Енеїди» Івана Котляревського

Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак…

Перша пісня, яку виконує Наталка («Наталка Полтавка» Івана Котляревського»), це

До одного літературного роду належать усі твори рядка

Елементи імпресіонізму наявні у творі

У творі “Маруся Чурай” Ліни Костенко характеристика персонажа

Був молодий і гарний був на вроду.
І жив, і вмер, як личить козаку.
За те, що він боровся за свободу,
його спалили в мідному бику

стосується

Розв’язкою комедії «Мина Мазайло» Миколи Куліша є

Автор поезії, де є рядки

Не поет – бо це ж до болю мало
Не трибун – бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все – «Кобзар Тарас»
Він, ким зайнялось і запалало…

З-поміж перелічених поетів до «празької школи» належав

Уривок «Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий» узятий із твору

У жанрі колискової пісні написано вірш

Автор поезії, де є рядки:

Безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом,
моє серце в ведмежий барліг

Рядки

Ще молитесь, далекий брате,
Серед Звенигородських піль.
Ще не стомились карбувати
В коштовних ямбах вічний біль.

присвячені

Автор першого історичного роману в українській літературі

Образ церковної чаші як символ незнищенності українського народу наявний у творі

Заклик «Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею!» належить

Встановіть відповідність між назвою та жанром твору:

Встановіть відповідність між письменником і назвою його твору:

Встановіть відповідність між назвами та героями художніх творів

Встановіть відповідність між віршованими рядками та їх авторами:

Тема власного висловлювання 

Підтримайте або спростуйте думку, висловлену Г. С. Сковородою: «Багатством живиться лише тіло. А душу звеселяє споріднена праця».

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, які найкраще підтвердять Ваші міркування. Проілюструйте Ваші думки прикладами з художньої літератури (зазначте назву твору, укажіть проблему, порушену письменником, художній образ, за допомогою якого проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.