Фразеологізм стріляний горобець означає

Простим є речення

Числівник є в реченні

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери речень) і виконайте завдання

(1) Які тут, на крутому схилі гори, зеленіли дерева! (2) Чия буйна фантазія позбирала їх із усіх-усюд до цього товариського гурту, й тепер вони створили мальовничу строкату сім’ю! (3) Простір між стовбурами, пронизаний світлом літнього сонця, без упину манив загадковим затишком. (4) Батько рано-вранці йшов від дерева до дерева й перед кожним зупинявся на коротку мить наче здибався зі знайомою людиною. (5) Цей сад на схилі гори творили не тільки розлогі яблуні, а й посаджені ще позаторік зовсім молоденькі яблуньки.

Орфографічну помилку допущено в слові

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери речень) і виконайте завдання

(1) Які тут, на крутому схилі гори, зеленіли дерева! (2) Чия буйна фантазія позбирала їх із усіх-усюд до цього товариського гурту, й тепер вони створили мальовничу строкату сім’ю! (3) Простір між стовбурами, пронизаний світлом літнього сонця, без упину манив загадковим затишком. (4) Батько рано-вранці йшов від дерева до дерева й перед кожним зупинявся на коротку мить наче здибався зі знайомою людиною. (5) Цей сад на схилі гори творили не тільки розлогі яблуні, а й посаджені ще позаторік зовсім молоденькі яблуньки.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери речень) і виконайте завдання

(1) Які тут, на крутому схилі гори, зеленіли дерева! (2) Чия буйна фантазія позбирала їх із усіх-усюд до цього товариського гурту, й тепер вони створили мальовничу строкату сім’ю! (3) Простір між стовбурами, пронизаний світлом літнього сонця, без упину манив загадковим затишком. (4) Батько рано-вранці йшов від дерева до дерева й перед кожним зупинявся на коротку мить наче здибався зі знайомою людиною. (5) Цей сад на схилі гори творили не тільки розлогі яблуні, а й посаджені ще позаторік зовсім молоденькі яблуньки.

Відокремленим означенням ускладнено речення

Префікс при- пишеться в усіх словах рядка

Літеру и на місці крапок треба писати в усіх словах рядка

Апостроф пишеться в усіх словах рядка

Подвоєння літер на місці пропуску НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ в усіх словах рядка

Допущено помилку у відмінюванні числівника

Правильно поєднано іменники з числівниками в рядку

Неправильно побудовано словосполучення

Прикладки слід писати в лапках у всіх словосполученнях рядка

Разом пишуться всі слова в рядку

Не змінюються всі слова в рядку

Поширене означення НЕ ВІДОКРЕМЛЮЄТЬСЯ в реченні (розділові знаки пропущено)

Букви я, ю, є, ї позначають два звуки в усіх словах рядка

Тире між підметом і присудком НЕ ПОТРІБНЕ в реченні (розділові знаки пропущено)

Закінчення -а(я) у формі родового відмінка однини мають усі іменники в рядку

Поширеним є речення

Правильну вимову слова засудження відображає фонетичний запис

А.

Б.

В.

Г.

Д.

До кожного типу односкладного речення доберіть відповідний приклад

До кожного типу підрядного речення доберіть відповідний приклад

До кожного смислового відношення в безсполучниковому складному реченні, позначеному цифрою, доберіть відповідний приклад, позначений буквою

Доберіть до фразеологізму "Видно пана по халявах" відповідне йому значення

Доберіть до фразеологізму "За милу душу" відповідне йому значення

Доберіть до фразеологізму "Як у колесі білка" відповідне йому значення

Доберіть до фразеологізму "Бити в хвіст і в гриву" відповідне йому значення

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

Природа – наче могутнє споконвічне дзеркало, у яке людина дивиться, пізнаючи (1)глибше закономірності (2)свого (3)існування і свою вдачу, (4)передбачаючи фатальну неминучість долі.

Прочитайте уважно текст і виконайте завдання

Хто є ми самі?

(1–5) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість,
воно переслідує нас удома, на вулиці, в установі... На кожному кроці ба-
чимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...
Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей?
І дати на це виразну відповідь ми вагаємося.

(6–12) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і беззастережно
заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову,
оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна
маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і ос-
новних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке люд-
ська гідність? Що таке національна свідомість, і для чого її можна прак-
тично вжити? Не всім це ясно.

(13–22) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже спрадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які
живуть споконвіку своїм первісним життям. І нам, європейцям, це явище
свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
стані тих людських істот. Наша душа готова для сприйняття лише тих сус-
пільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гід-
ність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках –
ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь – значить
зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це зна-
чить перекреслити своє моральне обличчя.

(23–30) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається ту-
манною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то
чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахо-
ваний на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуд-
жує себе на небуття. Національна свідомість – це перша передумова широкої
свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка
велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може
мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

(31–41) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його
історія – постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас при-
рода. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на на-
шій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми,
а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді не деінде,
а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам зала-
зили в саму душу, нищили там усе, що є для нас святого, не давали змоги
боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво дове-
ли нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам
вимовляти так, як хочуть вони.

(42–55) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина на-
шого, особливо міського, населення з національного погляду не належить
ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є народ. Це – безли-
ка, без’язика юрба. Особливо це стосується нашої молоді. Соромно, боляче
бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вули-
цях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас
в очах свідомих іноземців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої актив-
ності й енергії. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться,
які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст,
не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно,
як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно...
А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це зна-
чить, що ми не народ, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба,
вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса.

За У. Самчуком
(602 слова)

Слово гідність у висловленні «Наша душа готова для сприйняття лише тих суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність», можна замінити словом

Прочитайте уважно текст і виконайте завдання

Хто є ми самі?

(1–5) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість,
воно переслідує нас удома, на вулиці, в установі... На кожному кроці ба-
чимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...
Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей?
І дати на це виразну відповідь ми вагаємося.

(6–12) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і беззастережно
заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову,
оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна
маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і ос-
новних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке люд-
ська гідність? Що таке національна свідомість, і для чого її можна прак-
тично вжити? Не всім це ясно.

(13–22) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже спрадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які
живуть споконвіку своїм первісним життям. І нам, європейцям, це явище
свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
стані тих людських істот. Наша душа готова для сприйняття лише тих сус-
пільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гід-
ність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках –
ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь – значить
зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це зна-
чить перекреслити своє моральне обличчя.

(23–30) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається ту-
манною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то
чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахо-
ваний на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуд-
жує себе на небуття. Національна свідомість – це перша передумова широкої
свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка
велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може
мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

(31–41) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його
історія – постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас при-
рода. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на на-
шій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми,
а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді не деінде,
а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам зала-
зили в саму душу, нищили там усе, що є для нас святого, не давали змоги
боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво дове-
ли нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам
вимовляти так, як хочуть вони.

(42–55) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина на-
шого, особливо міського, населення з національного погляду не належить
ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є народ. Це – безли-
ка, без’язика юрба. Особливо це стосується нашої молоді. Соромно, боляче
бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вули-
цях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас
в очах свідомих іноземців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої актив-
ності й енергії. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться,
які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст,
не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно,
як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно...
А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це зна-
чить, що ми не народ, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба,
вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса.

За У. Самчуком
(602 слова)

Виділений фразеологізм має у висловленні «На кожному кроці бачимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...» значення

Прочитайте уважно текст і виконайте завдання

Хто є ми самі?

(1–5) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість,
воно переслідує нас удома, на вулиці, в установі... На кожному кроці ба-
чимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...
Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей?
І дати на це виразну відповідь ми вагаємося.

(6–12) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і беззастережно
заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову,
оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна
маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і ос-
новних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке люд-
ська гідність? Що таке національна свідомість, і для чого її можна прак-
тично вжити? Не всім це ясно.

(13–22) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже спрадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які
живуть споконвіку своїм первісним життям. І нам, європейцям, це явище
свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
стані тих людських істот. Наша душа готова для сприйняття лише тих сус-
пільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гід-
ність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках –
ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь – значить
зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це зна-
чить перекреслити своє моральне обличчя.

(23–30) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається ту-
манною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то
чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахо-
ваний на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуд-
жує себе на небуття. Національна свідомість – це перша передумова широкої
свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка
велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може
мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

(31–41) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його
історія – постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас при-
рода. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на на-
шій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми,
а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді не деінде,
а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам зала-
зили в саму душу, нищили там усе, що є для нас святого, не давали змоги
боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво дове-
ли нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам
вимовляти так, як хочуть вони.

(42–55) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина на-
шого, особливо міського, населення з національного погляду не належить
ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є народ. Це – безли-
ка, без’язика юрба. Особливо це стосується нашої молоді. Соромно, боляче
бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вули-
цях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас
в очах свідомих іноземців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої актив-
ності й енергії. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться,
які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст,
не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно,
як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно...
А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це зна-
чить, що ми не народ, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба,
вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса.

За У. Самчуком
(602 слова)

Фігуру, уживану в текстах публіцистичного стилю мовлення, містять усі уривки з тексту, ОКРІМ

Прочитайте уважно текст і виконайте завдання

Хто є ми самі?

(1–5) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість,
воно переслідує нас удома, на вулиці, в установі... На кожному кроці ба-
чимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...
Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей?
І дати на це виразну відповідь ми вагаємося.

(6–12) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і беззастережно
заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову,
оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна
маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і ос-
новних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке люд-
ська гідність? Що таке національна свідомість, і для чого її можна прак-
тично вжити? Не всім це ясно.

(13–22) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже спрадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які
живуть споконвіку своїм первісним життям. І нам, європейцям, це явище
свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
стані тих людських істот. Наша душа готова для сприйняття лише тих сус-
пільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гід-
ність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках –
ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь – значить
зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це зна-
чить перекреслити своє моральне обличчя.

(23–30) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається ту-
манною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то
чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахо-
ваний на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуд-
жує себе на небуття. Національна свідомість – це перша передумова широкої
свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка
велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може
мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

(31–41) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його
історія – постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас при-
рода. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на на-
шій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми,
а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді не деінде,
а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам зала-
зили в саму душу, нищили там усе, що є для нас святого, не давали змоги
боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво дове-
ли нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам
вимовляти так, як хочуть вони.

(42–55) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина на-
шого, особливо міського, населення з національного погляду не належить
ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є народ. Це – безли-
ка, без’язика юрба. Особливо це стосується нашої молоді. Соромно, боляче
бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вули-
цях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас
в очах свідомих іноземців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої актив-
ності й енергії. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться,
які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст,
не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно,
як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно...
А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це зна-
чить, що ми не народ, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба,
вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса.

За У. Самчуком
(602 слова)

Загальним стосовно інших є зміст висловлення

Прочитайте уважно текст і виконайте завдання

Хто є ми самі?

(1–5) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість,
воно переслідує нас удома, на вулиці, в установі... На кожному кроці ба-
чимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...
Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей?
І дати на це виразну відповідь ми вагаємося.

(6–12) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і беззастережно
заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову,
оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна
маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і ос-
новних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке люд-
ська гідність? Що таке національна свідомість, і для чого її можна прак-
тично вжити? Не всім це ясно.

(13–22) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже спрадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які
живуть споконвіку своїм первісним життям. І нам, європейцям, це явище
свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
стані тих людських істот. Наша душа готова для сприйняття лише тих сус-
пільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гід-
ність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках –
ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь – значить
зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це зна-
чить перекреслити своє моральне обличчя.

(23–30) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається ту-
манною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то
чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахо-
ваний на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуд-
жує себе на небуття. Національна свідомість – це перша передумова широкої
свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка
велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може
мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

(31–41) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його
історія – постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас при-
рода. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на на-
шій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми,
а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді не деінде,
а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам зала-
зили в саму душу, нищили там усе, що є для нас святого, не давали змоги
боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво дове-
ли нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам
вимовляти так, як хочуть вони.

(42–55) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина на-
шого, особливо міського, населення з національного погляду не належить
ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є народ. Це – безли-
ка, без’язика юрба. Особливо це стосується нашої молоді. Соромно, боляче
бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вули-
цях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас
в очах свідомих іноземців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої актив-
ності й енергії. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться,
які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст,
не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно,
як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно...
А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це зна-
чить, що ми не народ, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба,
вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса.

За У. Самчуком
(602 слова)

Текст «Хто є ми самі?» за типом мовлення є

Прочитайте уважно текст і виконайте завдання

Хто є ми самі?

(1–5) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість,
воно переслідує нас удома, на вулиці, в установі... На кожному кроці ба-
чимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...
Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей?
І дати на це виразну відповідь ми вагаємося.

(6–12) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і беззастережно
заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову,
оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна
маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і ос-
новних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке люд-
ська гідність? Що таке національна свідомість, і для чого її можна прак-
тично вжити? Не всім це ясно.

(13–22) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже спрадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які
живуть споконвіку своїм первісним життям. І нам, європейцям, це явище
свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
стані тих людських істот. Наша душа готова для сприйняття лише тих сус-
пільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гід-
ність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках –
ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь – значить
зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це зна-
чить перекреслити своє моральне обличчя.

(23–30) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається ту-
манною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то
чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахо-
ваний на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуд-
жує себе на небуття. Національна свідомість – це перша передумова широкої
свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка
велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може
мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

(31–41) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його
історія – постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас при-
рода. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на на-
шій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми,
а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді не деінде,
а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам зала-
зили в саму душу, нищили там усе, що є для нас святого, не давали змоги
боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво дове-
ли нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам
вимовляти так, як хочуть вони.

(42–55) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина на-
шого, особливо міського, населення з національного погляду не належить
ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є народ. Це – безли-
ка, без’язика юрба. Особливо це стосується нашої молоді. Соромно, боляче
бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вули-
цях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас
в очах свідомих іноземців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої актив-
ності й енергії. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться,
які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст,
не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно,
як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно...
А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це зна-
чить, що ми не народ, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба,
вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса.

За У. Самчуком
(602 слова)

Тезу, яку доводять інші висловлення, сформульовано в рядку

Прочитайте уважно текст і виконайте завдання

Хто є ми самі?

(1–5) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість,
воно переслідує нас удома, на вулиці, в установі... На кожному кроці ба-
чимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...
Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей?
І дати на це виразну відповідь ми вагаємося.

(6–12) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і беззастережно
заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову,
оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна
маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і ос-
новних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке люд-
ська гідність? Що таке національна свідомість, і для чого її можна прак-
тично вжити? Не всім це ясно.

(13–22) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже спрадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які
живуть споконвіку своїм первісним життям. І нам, європейцям, це явище
свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
стані тих людських істот. Наша душа готова для сприйняття лише тих сус-
пільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гід-
ність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках –
ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь – значить
зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це зна-
чить перекреслити своє моральне обличчя.

(23–30) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається ту-
манною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то
чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахо-
ваний на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуд-
жує себе на небуття. Національна свідомість – це перша передумова широкої
свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка
велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може
мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

(31–41) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його
історія – постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас при-
рода. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на на-
шій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми,
а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді не деінде,
а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам зала-
зили в саму душу, нищили там усе, що є для нас святого, не давали змоги
боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво дове-
ли нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам
вимовляти так, як хочуть вони.

(42–55) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина на-
шого, особливо міського, населення з національного погляду не належить
ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є народ. Це – безли-
ка, без’язика юрба. Особливо це стосується нашої молоді. Соромно, боляче
бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вули-
цях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас
в очах свідомих іноземців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої актив-
ності й енергії. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться,
які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст,
не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно,
як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно...
А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це зна-
чить, що ми не народ, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба,
вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса.

За У. Самчуком
(602 слова)

Тезою, що її спростовує решта висловлень, є висловлення

Прочитайте уважно текст і виконайте завдання

Хто є ми самі?

(1–5) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість,
воно переслідує нас удома, на вулиці, в установі... На кожному кроці ба-
чимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...
Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей?
І дати на це виразну відповідь ми вагаємося.

(6–12) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і беззастережно
заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову,
оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна
маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і ос-
новних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке люд-
ська гідність? Що таке національна свідомість, і для чого її можна прак-
тично вжити? Не всім це ясно.

(13–22) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже спрадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які
живуть споконвіку своїм первісним життям. І нам, європейцям, це явище
свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
стані тих людських істот. Наша душа готова для сприйняття лише тих сус-
пільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гід-
ність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках –
ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь – значить
зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це зна-
чить перекреслити своє моральне обличчя.

(23–30) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається ту-
манною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то
чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахо-
ваний на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуд-
жує себе на небуття. Національна свідомість – це перша передумова широкої
свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка
велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може
мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

(31–41) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його
історія – постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас при-
рода. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на на-
шій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми,
а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді не деінде,
а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам зала-
зили в саму душу, нищили там усе, що є для нас святого, не давали змоги
боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво дове-
ли нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам
вимовляти так, як хочуть вони.

(42–55) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина на-
шого, особливо міського, населення з національного погляду не належить
ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є народ. Це – безли-
ка, без’язика юрба. Особливо це стосується нашої молоді. Соромно, боляче
бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вули-
цях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас
в очах свідомих іноземців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої актив-
ності й енергії. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться,
які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст,
не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно,
як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно...
А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це зна-
чить, що ми не народ, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба,
вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса.

За У. Самчуком
(602 слова)

Ознаки стилю мовлення, притаманні тексту «Хто є ми самі?», описано в рядку

Рядки

– Купайло, Купайло!
Де ти зимувало?
– Зимувало в лісі,
Ночувало в стрісі,
Зимувало в пір’ячку,
Літувало в зіллячку

взяті з твору, що належить до

Портрет «Стоїш ти в обороні, прищеш на воїв стрілами, гримиш об шоломи мечами харалужними. Куди тур поскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там і лежать поганії голови половецькії. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії тобою, яр-туре» стосується героя «Слова про похід Ігорів»

Історичні події народного повстання 1768 року – тема твору

Прочитайте уривок з поеми Тараса Шевченка «Сон», визначте, кого з українських гетьманів згадує автор.

Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!
І в темній темниці
Мене, вольного гетьмана,
Голодом замучив
У кайданах…

Продовжте цитату: «Захищаючи якось достоїнство мови малоросійської, я сказав, що міг би змусити оповіданням своїм плакати, – не повірили, я написав…»

«Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!», – слова

Утіленням «пропащої сили» є

Прочитайте уривок і з’ясуйте автора й назву твору.

«Ось він стоїть мов остовпілий, пізнавши в тій жінці, котрої бездонну недолю знав із оповідань її мужа, – її, свій ідеал, свою Реґіну, своє вимріяне щастя… Він стоїть і дивиться на неї з виразом дикого перестраху. Дивиться і не бачить нічого, не тямить нічого, тільки в мізку чує якусь ваготу, мов від наглого удару обухом… Виглядала, як багато інших жінок, а її спокій надавав їй навіть вираз якоїсь тупості і байдужості. Се страшенно болюче вразило Євгенія; се було так, немовби хтось із вівтаря, виставленого в його душі, здирав найкращі окраси».

У вірші «Contra spem spero!» Леся Українка переосмислила міфологічний образ

Драмою-феєрією є

Характеристика Леоніда Новиченка «поезія рідної природи, сприйнятої через прекрасні фольклорні образи, поезія мрії про щасливе, гармонійне, красиве життя» стосується

Іван Франко є автором тексту пісні, що стала народною, –

Стилістичний засіб, який Остап Вишня використав у назві гуморески «Моя автобіографія»

Прочитайте уривок зі «Щоденника» Олександра Довженка, з’ясуйте, який твір має на увазі автор.

«Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскне. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возрадуються вразі і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко од свідомості, що […] це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо.

Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика».

Прочитайте уривок з кіноповісті Олександра Довженка «Зачарована Десна», визначте, якою є функція цього уривка в тексті.

«Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатини і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства. Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний».

У творчості Володимира Сосюри виразно простежуються риси

Жовтий князь з однойменного роману Василя Барки уособлює

Прочитайте поезію Василя Стуса та виконайте завдання 57–60.

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
сталить твій дух – тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стій – допоки скону,
допоки світу й сонця – стій і стій.
Хай шлях – до раю, пекла чи полону –
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

Твір належить до

Прочитайте поезію Василя Стуса та виконайте завдання 57–60.

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
сталить твій дух – тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стій – допоки скону,
допоки світу й сонця – стій і стій.
Хай шлях – до раю, пекла чи полону –
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

Для посилення емоційного впливу твору автор використовує

Прочитайте поезію Василя Стуса та виконайте завдання 57–60.

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
сталить твій дух – тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стій – допоки скону,
допоки світу й сонця – стій і стій.
Хай шлях – до раю, пекла чи полону –
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

Віршовий розмір твору –

Прочитайте поезію Василя Стуса та виконайте завдання 57–60.

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
сталить твій дух – тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стій – допоки скону,
допоки світу й сонця – стій і стій.
Хай шлях – до раю, пекла чи полону –
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

У поезії використано

Частина 3

Власне висловлення

Підтримайте або спростуйте думку:

«Великий талант вимагає великої працелюбності».

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, які найкраще підтвердять Ваші міркування. Проілюструйте Ваші думки прикладами з художньої літератури (зазначте назву твору, укажіть проблему, порушену письменником, художній образ, за допомогою якого проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.